— Ви в цьому впевнені?
І, не чекаючи відповіді Ґордона, Коркханн залишив місток. А в ілюмінаторі тим часом виростала з галактичної безодні центральна зірка Середньо-Галактичної імперії… Сліпуче, біле з блакитним відтінком полум’я Канопуса затьмарювало світло інших сонць. Незабаром стало видно і планети. Від однієї з них Ґордон не міг відірвати погляду. Сіра сфера, закрита хмарами… Троон.
Він згадав, як вперше побачив цю планету, оглушений і засліплений грандіозністю майбутнього світу. Тоді він грав роль, до якої абсолютно не був готовий, і відчував себе пішаком у руках могутніх політичних діячів космічного масштабу.
А що тепер? Можливо, історія повторюється? Адже його, ймовірно, послано на Троон з єдиною метою: сприяти збільшенню впливу Коркханна на Джал Арна, володаря Імперії. Щоправда, це потрібно не заради якихось абстрактних політичних інтересів Фомальгаута, а скоріше для Ліанни, для боротьби проти зловісної загрози, яка виникла у прикордонних світах…
На величезному сіро-зеленому шарі планети вже чітко проглядалися великі рівнини і міста, які блистіли у білому сонячному світлі. Далі був океан, а на його березі те, що з таким жадібним нетерпінням жадав побачити Ґордон, — сліпучий блиск Кришталевих гір, величне віяло стріл і списів блискучого кварцу. Проминувши цей феєричний пейзаж, корабель почав спускатися до витончених скляних башт столиці Імперії. Ритм життя центрального космопорта вразив Ґордона своєю напруженістю. За вказівкам електронного мозку, колосальні космольоти з Денеба, Альдебарану чи Сонця, у супроводі флотилії малих суден, на диво точно виходили до причалів. Корабель офіційної місії з Фомальгаута позачергово приземлився на території військового порту, у доках якого терпляче чекали свого часу величезні чорні крейсера Імперії.
Менше ніж за годину після посадки новоприбулі вже входили до величної будівлі родового королівського замку. їх вийшов зустріти Зарт Арн, але посмішка його згасла, щойно вони з Ґордоном потисли один одному руки.
— Я сподівався, ми зустрінемося не за таких надзвичайних обставин, — Він повернувся до Коркханну. — Брат обізнаний про причини, які викликали ваш візит. Ви не перші, хто приносить звістку про цю небезпеку.
— Єй інші новини з Межі? — Жваво запитав міністр.
— Так, але поговоримо про це пізніше. До біса дипломатію. Ходімо, Джоне, вип’ємо по чарочці.
Рухома доріжка доставила їх до великої зали, скляні стіни якої прикрашали зображення чорних зірок і згаслих сонць, уламки космічних кораблів, які справляли величне і зловісне враження. Ґордон добре пам’ятав цю похмуру пишність, як і безліч вогнів суміжного залу… Доріжка несла їх на верхні поверхи. Зустрічні слуги та придворні низько схилялися перед Зарт Арном, але не могли приховати свого подиву при вигляді принца, який панібратськи розмовляв з незнайомцем.
— Дуже дивно йти ось так разом, — сказав Ґордон. — Адже колись кожен з нас був у тілі іншого. Незвичне відчуття.
— Для мене — ні, — посміхнувся Зарт Арн. — Не забувай, що я перетинав час неодноразово і жив у багатьох чужих тілах. Але я тебе розумію.
Нарешті вони досягли покоїв Зарт Арна. Ґордон пам’ятав ці високі кімнати, строгий білий колір яких прикрашали витончені шовкові завіси на вікнах. Стелажі з касетами думкозаписів залишалися на своїх місцях. Він привітався з Мери і вийшов на широкий балкон помилуватися панорамою міста. Все було як і минулого разу. Знову хилився до заходу Канопус, опромінюючи своїми феєричними променями чудові вежі столиці, безкрає смарагдове дзеркало океану і Кришталеві гори. Голос Зарт Арна вирвав Ґордона зі спогадів.
— Пам’ятаєш смак сакви? — Він простягнув високий келих, наповнений темно-коричневою рідиною. — Нічого не змінилося, чи не так?
— Не зовсім, — тихо сказав Ґордон.
Зарт Арн відразу зрозумів:
— Ти маєш на увазі Ліанну? Мені було незручно розпитувати. Що між вами сталося?
— Серйозною сварки не було, але, ти розумієш… Словом, я прилетів сюди не заради неї, а заради всього цього. Широким жестом, ніби укладаючи панораму в свої обійми, Ґордон вказав на сяюче місто, неймовірно красиві гори, наповнені прозорим світлом, космічні кораблі, які величаво йшли у небо. Зарт Арн хотів ще щось запитати, але не встиг, бо на балконі з’явився високий кремезний чоловік, весь у чорному, на грудях якого виблискував невеликий знак Комети. Він дивився на Ґордона вивчаюче. Ґордон впізнав Джал Арна, повелителя Середньо-Галактичної імперії і старшого брата Зарта.
— Дивно, — сказав той. — Ви мене добре знаєте, а ось я вас бачу вперше. — Вони потисли один одному руки. — Зарт розповів мені, що саме таким чином вітали один одного люди вашої епохи. Ласкаво просимо у Троон, Джоне, я щасливий приймати вас у цьому палаці. — Імператор вимовив це без всякої афектації, але потиск було міцним, — На жаль, ви прилетіли не просто погостювати. Втім, не тільки ви. Один за одним прибувають посли найвірніших наших союзників. Вони теж стривожені.