Один з охоронців попрямував до дверей в глибині залу і вийшов. При звуці кроків волосся на голові Ґордона встало дибки — він зрозумів, що очікує на них з Хеллом. Але передчуття цього разу виявилося хибним. У дверях з’явився аж ніяк не силует, закутаний з ніг до голови у сіру тканину, а високий, широкоплечий чоловік з жорсткими рисами обличчя і пронизливим поглядом. Він зупинився, з посмішкою розглядаючи полонених.
— Клянуся Небом! — Вигукнув Хелл Беррел. — Шорр Кан!
— Неможливо, — прошепотів Ґордон. — Це обман. Я сам бачив, як Шорр Кан помер від рук своїх же людей… Двійник Шорр Кана розсміявся від щирого серця.
— Ви бачили по телестерео те, що хотіли побачити, Джонен. Ви дозволили обдурити себе. Погодьтеся — якщо врахувати брак часу, я розіграв це зовсім непогано. Голос був точнісінько таким, як голос Шорр Кана. І ще — як голос мерця, який виголосив у безпросвітній ночі: «То ось, значить, як він виглядає!» Але людина була цілком живою.
Підійшовши ближче, він перейшов на задушевний тон:
— Ситуація, у яку я потрапив з вашої ласки, виявилася досить складною. Проклятий Руйнівник погрожував рознести мій флот на тріски. Пронюхавши про неминучу поразку, народи Темних Світів збунтувалися і вийшли на вулиці. Моя шкура була під загрозою. Потрібно було знайти вихід, і дуже швидко. — Він задоволено посміхнувся.
— Ви всі попалися на вудку, чи не так? Кілька вірних офіцерів розіграли сцену капітуляції з бідним старим Шорр Каном у головній ролі. Яка рана! Яка гра! Який актор зіграв би власну смерть настільки достовірно? Він переможно зареготав. Мозок Ґордона відмовлявся вірити почутому, однак перед ним, безперечно, стояв справжнісінький Шорр Кан.
— Але ж у руїнах цитаделі знайшли ваше тіло…
— Там знайшли чиєсь тіло, так буде точніше. Тіло одного з оборонців. Фігура, мабуть, була схожа на мою, тільки і всього. Точне впізнання навряд чи було можливим — ми спалили все, перш ніж зникнути.
— І з того часу ви ховаєтеся тут, на Межі? — Остаточно примирився з фактом Ґордон.
— Вірніше сказати, перебуваю при дворі деяких своїх друзів. Граф Сін Крівер — один з них. І коли стало відомо, що у наші краї заглянув мій добрий знайомий Джон Ґордон, якого я, щоправда, ніколи не бачив, я, природно, поспішив його привітати. «Він як і раніше надзвичайно нахабний і цинічний», — подумав Ґордон. А вголос сказав:
— Ну що ж. Я щасливий, що вам вдалося врятувати свою шкуру, Шорр Кан. Звісно, жити на милостиню якогось Сін Крівера — це велика честь. Особливо якщо ти був колись володарем Темних Світів… Але навіть це — краще, ніж нічого.
Колишній диктатор знову зареготав:
— Чуєте, Сін? Тепер ви розумієте, за що я люблю цього хлопця? Навіть перед лицем неминучої смерті він не може упустити момент, щоб не образити мене і не посіяти розбрат між нами!
— Чуєте, Хелл? — У тон підхопив Ґордон. — Як тримається! Непогано, правда? Володар Хмари, повелитель Темних Світів, який ледь не підкорив Галактику… І ось він ховається на Межі, зводячи дрібні інтрижки з підручними цих графів, з яких і взяти нічого, крім хіба якої-небудь вошивої планетки…
— Досить! — Ґордон побачив поблажливу посмішку Шорр Кана і бліде, перекошене обличчя Сін Крівера. Граф дивився йому прямо в очі. — Ви побачили свого старого ворога, цього достатньо. Бард, прив’яжіть їх до цієї решітки. Увечері сеньйор Суссюр покопається в їх мізках, а коли витягне з них що- небудь, решту можна буде викинути на смітник.
— Значить, сеньйор Суссюр, — повторив Ґордон. — Тобто один з ваших підлих союзничків-магелланійців, яким ми втерли носа на Тейні?
Сін Крівер, раптом заспокоївшись, дивився на прив’язаних з холодною усмішкою.
— Розмірковуючи про те, що чекає на вас у недалекому майбутньому, я не в силах заборонити собі відчувати до вас певну жалість… Але досить! — Він обернувся до них спиною і звернувся до вартового: — До прибуття сеньйора не зводити з них очей. Він прийде відразу ж після заходу сонця.
— Ось так, мої друзі, — весело додав Шорр Кан. — Переконаний, що ви помрете героями. Я завжди вважав — приймати смерть треба як личить справжньому чоловіку… якщо її неможливо уникнути. Але вам, по-моєму, останнє не загрожує.
У відповідь пролунало приглушене прокляття антаресця, і бранці залишилися наодинці з офіцером. Хелл продовжував вивергати найвражаючі лайки, які тільки були відомі у зоряних світах.
— Сифілітична зміїна шльондра! — завершив він свою тираду. — Вся Галактика вважає його небіжчиком, а він вискакує як чортик з табакерки та ще й сміється нам у обличчя!