— А ви ні?
— Послухайте, Ґордон… Ви ж мене знаєте. Невже ви вважаєте мене повним ідіотом? Х’харни настільки негуманоїди, що старанно приховують свої тіла під покривалами навіть від найближчих союзників. Вони покінчать з графами відразу ж, як тільки перестануть потребувати їх допомоги. А що ви самі думаєте про ці обіцянки?
— Те ж, що і ви.
Шорр Кан приглушено засміявся.
— Радий, що ми прийшли до однакових висновків. Але доводиться старанно маскувати свої думки. Якщо у цього проклятого Суссюра з’явиться хоча б найменша підозра і він прозондує мій мозок — я пропав. Я і так у них засидівся. Давно треба було змитися звідси, але одному не впоратися з кораблем. Утрьох — справа інша. Ось чому я тут. — Його шепіт став наполегливим. — Дайте слово, що підете зі мною, і я негайно звільню вас.
— Дати слово ІНорр Кану? Ну і ідея…
— Стривайте, Хелл, — перервав товариша Ґордон, — Навіть якщо ІІІорр Кан задумав зіграти якийсь злий жарт, гірше не буде, ніж якщо сюди заявиться Суссюр. Дайте йому слово. Своє я даю.
— Згоден, — не дуже охоче відгукнувся антаресець, — Я теж даю слово.
ІІІорр Кан квапливо витяг з-під одягу металевий предмет. Щось на кшталт серпа — важкий напівкруглий крюк, внутрішня поверхня якого була гостро відточена.
— Ключів від ваших пут у мене немає. Спробуємо цим… Натягніть-но ланцюг, щоб я вас не поранив ненароком.
Він обігнув Ґордона і став пиляти ланцюг. Ґордон злякався, що звук приверне варту, але ті нічого не почули.
— Ще трохи. Якщо хочете…
Раптом ІІІорр Кан замовк і перестав пиляти. Більш того — за шерехом одягу Ґордон зрозумів, що він віддаляється.
— Куди ви?.. — Пошепки почав Ґордон і подивився на двері. І побачив таке, що серце у грудях шалено закалатало. На вулиці, слабо освітленій останніми променями призахідного оранжевого сонця, охоронці майже бігом ретирувалися на протилежну сторону. А у дверному отворі стояла фігура зростом трохи менше людського, закутана у сіру накидку, яка тьмяно блищала у світлі вмираючого дня. Абсолютно беззвучно фігура попрямувала прямо до Ґордона. Рухи її тіла нагадували огидні виверти рептилії. Ґордон почув здавлений зойк Хелла — той ще жодного разу не бачив Х’харнів — і мимоволі напружився, з острахом чекаючи дотику чужого розуму.
У густих сутінках приміщення майнула темна тінь. Х’харн видав свистячий переляканий вигук і гепнувся на підлогу. У другому силуеті Ґордон вгадав ІІІорр Кана. Колишній диктатор розлючено молотив своїм серпом розпростерте на підлозі тіло. Охоплений жахом, Ґордон рвонувся щосили, і підпиляний ланцюг, не витримавши, лопнув. Х’харн повільно відповзав до дверей під градом смертоносних ударів ІІІорр Кана.
— Допоможіть! — Задихаючись, вигукнув той.
Ґордон схопив важке крісло і кинувся на допомогу. Мозок потрясла хвиля нестерпного болю — свідомо чи несвідомо, але прибулець скористався своєю могутньою зброєю. Ґордон захитався і сів прямо на підлогу. По всьому тілу пройшла судома, потім біль відпустила. Він знову піднявся, коліна тряслися. У дверному отворі з’явилися силуети двох охоронців. Але увійти вони не наважувалися.
— Сеньйор Суссюр? — Тремтячим голосом гукнув один з них.
У темряві пролунали постріли, і охоронці впали додолу.
— Швидше! Пиляйте ланцюг Хелла! — Крикнув Шорр Кан, простягаючи Ґордону свою жахливе зброю. Крюк був весь у липкій рідині. Звільняючи з пут Хелла Беррела, Ґордон бачив мигцем, як Шорр Кан зірвав туніку з нерухомої маси, яка лежала на підлозі. Але у залі було дуже темно, щоб розрізнити форми тіла Х’харна, і Ґордон лише почув мимовільний вигук відрази, який видав Шорр Кан. Ланцюг нарешті піддався. Шорр Кан пішов у глибину залу.
— Швидше! Обмаль часу!
…Невеликий космопорт на околиці міста був занурений у темряву і тишу. Шорр Кан зупинився біля невеликого корабля, який стояв далеко від інших. Ніколи ще Ґордону не доводилося бачити зореліт з такими незвичними обрисами.
— На ньому зі своєї галактики прилетіли четверо Х’харнів, — пояснив Шорр Кан, беручись за вхідний люк, — Троє вирушили на Тейн і інші системи. Корабель залишили Суссюру. Наскільки я розумію, він набагато швидше за наші. Якщо вдасться злетіти, то нас вже ніхто ніколи не наздожене. Люк нарешті піддався. Опинившись всередині поста управління, Хелл Беррел не зміг втриматися від вигуку захоплення.