— Шорр Кан — найбільший негідник з усіх, кого я знаю, — промовив Хелл Беррел. — Але зараз він має рацію. Кожен корабель буде оточений натовпом цих крилатих чудовиськ.
— Так, — підтвердив Ґордон, — Але це нічого не змінює. Корабель нам необхідний. Отже, ми зобов’язані його роздобути.
Після довгої хвилини Шорр Кан сказав:
— У нас є один шанс…
І замовк. Ґордон і Хелл Беррел затамували подих, побоюючись злякати привид надії. Шорр Кан покусував губи, занурившись у роздуми. Вони терпляче чекали. Нарешті зважившись, він подивився на Ґордона:
— Припустимо, нам це вдалося. Ми отримали корабель і повернулися на Фомальгаут. Я трохи знаю принцесу Ліанну. Вона повісить мене відразу ж після посадки.
— Я зроблю все, щоб цього не сталося, — сказав Ґордон.
Сказано це було не дуже переконливо, і Шорр Кан це відчув.
— Але що ви можете гарантувати? І взагалі, як можна гарантувати, що якщо не вона, то ще хтось такого не зробить?
Ґордон розумів, що у їхньому становищі брехня недопустима.
— Нічого гарантувати я не можу. Але думаю, впливу у мене досить, щоб вас врятувати. Я майже впевнений. Хоча, звичайно, ви своїми вчинками заслужили найгіршу кару.
— Ваше «майже» не дуже обнадіює, — зазначив Шорр Кан. — Однак… — Він подивився на Ґордона, і той зрозумів, що колишній диктатор ще раз зважує подумки всі «за» та «проти», — Так, іншого виходу немає. Дайте слово честі, що ви зробите все можливе.
— Добре. Якщо ви допоможете нам дістатися до Фомальгаута, я докладу всіх зусиль. Шорр Кан розмірковував ще хвилину.
— Домовилися. Якби у мене в минулому не було можливості переконатися, що ви дотримуєтеся безглуздого звичая тримати слово, я б, ясна річ, сумнівався. Але я вам вірю.
Хелл Беррел хотів щось сказати, але закашлявся від обурення, і Ґордон випередив його:
— То що будемо робити?
В очах Шорр Кана майнула лукава іскорка.
— Є лише один спосіб вибратися звідси: в одному з кораблів бунтівних графів, які з’являться за загонами Каллів.
— Але ви щойно стверджували, що захопити корабель неможливо…
— Так, — посміхнувся Шорр Кан. — Але у мене особливий талант на подібні штуки. Я придумав ось що… — Він знизив голос: — Слухайте уважно. Я допоміг вам утікти з Аару і ми разом вбили цього Х’харна. Але ніхто не знає, як все було насправді. Знають тільки, що Х’харн був убитий і двоє бранців — ви і Беррел — зникли. І що я теж кудись подівся.
— До чого ви ведете? — 3 підозрою запитав Хелл Беррел.
— Зараз зрозумієте. Припустимо, я йду зараз до Каллів та, дочекавшись графів, заявляю, що Х’харна вбили ви. А мене захопили у заручники.
— І вони вам повірять? — Засумнівався Ґордон. — Вони тут же поцікавляться, куди ми поділися і як вам вдалося звільнитися…
— Саме так! Тут і починається моя головна задумка, — продовжував Шорр Кан. — Розумієте, ви будете поряд. Зі зв’язаними руками і під прицілом мого паралізатора. А їм я розповім захоплюючу історію про те, як мені вдалося зіпсувати пульт управління і як через це ми зазнали аварії. Власне, для цього особливо фантазувати не доведеться. І ще я розповім, як в останній момент мені вдалося заволодіти одним з паралізатор і взяти вас у полон. Як вони зможуть поставити під сумнів мої слова, якщо перед їх очима будете стояти ви! Ну і як вам такий план? Хіба не геніально?
Хелл Беррел голосно вилаявся і кинувся на Шорр Кана з очевидним наміром убити його на місці.
— Зупинись, Хелл! — Закричав Ґордон.
Той повернув до нього оскаженіле обличчя.
— Зупинитися?! Хіба ви не чули, що пропонує цей виродок? Шорр Кан не змінився. Це той самий негідник, який ледь не знищив своїми інтригами Імперію!
Шорр Кан був міцної статури, але Хелл Беррел тряс його з такою жорстокістю, що голова колишнього диктатора моталася, як у ляльки.
— Чудовий план! Він відведе нас до графів, як курчат, і так врятує свою шкуру!
— Стривай! — Урезонював Ґордон товариша, намагаючись відірвати його від колишнього вождя Ліги. — Відпусти його! Заспокойся, дай нам поговорити…
Нарешті йому вдалося розтиснути кулаки антаресця. Жертву той відпустив з великим небажанням, кинувши наостанок зі злістю:
— Вирішили зіграти у подвійну гру? Ви її завжди любили, чи не так?
— А що? — Весело посміхнувся той. — По-моєму, непоганий варіант. Я збирався вчинити саме так.
Ґордон безрезультатно спробував прочитати у його очах справжні наміри.
— А тепер змінили своє рішення?
— Так. — Шорр Кан повільно, терпляче, ніби звертаючись до дитини: — Один раз я вже все сказав, але повторюю це ще раз. Так, я міг би залишитися з графами і весь час водити їх за ніс. Але я не в змозі обдурити хоча б одного Х’харна. Одна перехоплена думка — і мені кришка. Ось чому у даний момент мені вигідніше бути на стороні Фомальгаута. Це ж елементарно.