— Це мені нічого не говорить, Хелл, — звернувся він до Беррела. — Скажи-но краще, яку відстань ми пройшли з моменту нашої втечі до зміни курсу. Тобто, коли ми зрозуміли, що на борту ховається Х’харн.
— Навіщо це потрібно? Є проблеми важливіші…
— Відповідай! — Наказав Шорр Кан незаперечним тоном людини, яка була колись диктатором Ліги Темних Світів. З його обличчя було видно, що він уже здогадався, у чому справа. Ґордон вкотре захопився гнучкістю і жвавістю його розуму, умінням все схоплювати на льоту.
Хелл Беррел дивився на карту і підраховував щось, ворушачи губами, наче школяр, якого викликали до дошки. Нарешті назвав відстань.
— Це лише приблизна цифра, але я…
— Якщо взяти її за основу, — зупинив його Ґордон, — то за скільки б ми долетіли до Магелланових Хмар? На максимальній швидкості? Хелл Беррел дивився на нього, відкривши рот.
— То он ти про що! Так би відразу і сказав…
Він попрямував до обчислювача, натиснув кілька клавіш.
— Чотири-п’ять місяців. За стандартним галактичним часом.
Ґордон і Шорр Кан перезирнулися. Ліанна з королівської нетерплячість запитала:
— Чи не можна пояснити, про що ви так жваво сперечаєтеся?
— Чотири або п’ять місяців до Магелланових Хмар, — повільно промовив Ґордон, — І стільки ж назад. Отже, минуло би від восьми до десяти місяців, перш ніж Х’харни, отримавши у нас важливу для себе інформацію, нагрянули сюди зі своїм флотом. Це забагато. Адже саме Х’харни схиляють графів до нападу на Фомальгаут. Хоч би якими були їхні плани, навряд чи вони передбачають такий довгий термін. Особливо якщо припустити…
— Особливо якщо припустити, — підхопив Шорр Кан, — що вони, за логікою, повинні втрутитися саме тоді, коли вся Галактика буде охоплена громадянською війною. — Він впритул подивився на інших. — Х’харни доклали дуже багато зусиль, щоб ця війна почалася. Сумніваюся, що вони відмовляться від її плодів.
У приміщенні повисла мертва тиша. Коли Ґордон заговорив, кожне його слово віддавалося луною.
— Я не думаю, що Х’харн збирався летіти з нами до Магелланових Хмар. Ймовірно, його мета розташовувалася значно ближче. Судячи з усього, це флот Х’харнів, який переховується десь на околицях Галактики.
Тиша стала ще більш важкою. Ніби всі перестали дихати і навіть серця припинили битися.
Потім Хелл Беррел вибухнув:
— Але як таке можливе? Імперські радари давно б їх виявили! Ви ж знаєте, що з часів Бренн Біра міжгалактичний простір перебуває під постійним наглядом!
— Звичайно, — відповів Ґордон. — Але…
І знову за нього продовжив Шорр Кан:
— Але ви вже трохи знаєте Х’харнів. І знаєте, наскільки вони могутні. їм напевно відомо, що ми спостерігаємо за міжгалактичним простором. Тому, готуючись до вторгнення, вони насамперед придумали надійний спосіб захисту своїх кораблів від наших радарів.
— Цілком ймовірно, — сказав Ґордон, — що вони вже тут, у нашій Галактиці.
— І готові підтримати наступ графів, — закінчив Шорр Кан.
— О боже! — Вигукнув Хелл Беррел, повертаючись до офіцера за пультом: — Викликайте Троон. Потрібно терміново попередити Імперію!
Офіцер запитально подивився на Ліанну. Вона спокійно кивнула:
— Виконуйте.
— Вибачте, ваша високість, — запізніло спохопився Хелл Беррел. — Але коли я думаю про цих тварюк…
— Розумію. — Ліанна знаком веліла йому допомогти офіцерові.
На одному з екранів з’явилася людина у формі Імперії. Хелл Беррел завдяки своєму званню тут же отримав зв’язок з палацом, і на екрані з’явилося обличчя Зарт Арна.
— Капітан Беррел?.. Джон Ґордон? Отже, все добре? Ми вже почали хвилюватися…
Він замовк, помітивши у глибині приміщення Шорр Кана. Потім сказав іншим тоном:
— Що означає цей розіграш?
— Це ніякий не розіграш, — відгукнувся Шорр Кан. — Хвала Всевишньому, чутки про мою смерть виявилися трохи перебільшеними. — Він витримав погляд Зарт Арна. — Так, негідник воскрес. Але цього разу він на вашому боці. Хіба вас це не радує? Від подиву Зарт Арн втратив дар мови. Ґордон скористався затримкою:
— Лише його втручання врятувало наше життя. І, не виключено, всю Галактику. Якби не Шорр Кан, ми ніколи б вас не попередили. Май це на увазі, Зарт.
На обличчі Зарт Арна розлилася смертельна блідість. Він зціпив зуби, стримуючись. Потім глибоко зітхнув і звернувся до Ліанни:
— Ваша високість, я рекомендую вам негайно повісити цю людину на шибениці.
— У цьому випадку доведеться повісити і Джона Ґордона, — сказав Шорр Кан, який тримався надзвичайно спокійно. — Він поклявся мене захищати.