— Ліанно, — прошепотів він. — Ліанно…
— Ви… Джон Ґордон…
Вона кинулася до нього, пильно вдивляючись в обличчя, ніби вишукуючи знайомі риси. Йому хотілося розкрити їй обійми, притиснути до грудей, розцілувати з усією силою того почуття, яке він накопичив за довгі місяці самотності, але… Він не посмів. Залишився стояти, нещасний і нерухомий, тоді як вона наближалася до нього, напружено вдивляючись у обличчя. Потім зупинилася, впустила очі. Губи її тремтіли.
— Ви шоковані? — Запитав Ґордон.
— Зарт Арн описав вас досить точно.
— І я здаюся вам…
— Ні, — жваво заперечила вона, знову спрямовуючи на нього погляд своїх сірих очей. На губах її з’явилася лагідна посмішка. — Прошу вас, не думайте про це. Якби я побачила вас вперше — дійсно вперше, — то знайшла б вас дуже привабливим. — Вона похитала головою. — Я хочу сказати, що так воно і є, але річ не в цьому. Потрібно, щоб я знову звикла до вас. Звичайно, — додала вона, не відводячи від нього погляду, — якщо ваші почуття до мене не змінилися.
— О ні, — простогнав Ґордон. — Ні, звичайно, не змінилися.
І поклав їй руки на плечі. Вона не відсторонилася, але і не зробила зустрічного руху. Невпевнено посміхнулася і повторила те, що він уже чув від Зарт Арна:
— Наберіться терпіння.
— Так, звичайно. — Він прибрав руки, намагаючись приховати розчарування, і повільно пішов до вікна. Сяючі вершини вже занурилися у тінь, льодовики забарвилися глибокою блакиттю, на небі проступали перші зірки, Ґордон відчув печаль, настільки ж холодну і невтішну, як вітер, що пролітає над цими льодовиками, — Зарт Арн сказав, що у вас неприємності.
Вона зробила зневажливий жест.
— Пусте. Він хоче, щоб ви вмовили мене повернутися, правда?
— Так.
— Я так і зроблю. Завтра ж. Але тільки за однієї умови… — Вона знову наблизилася. В останніх променях дня її обличчя здавалося блідим і різко окресленим, як на камеї. — Ви полетите зі мною. Ґордон мовчки дивився на неї. Вона торкнулася його руки і сказала тихенько:
— Я вас образила? Але я не хотіла, правда не хотіла. Чи пробачите ви мені?
— Звичайно, Ліанно.
— Тоді ми летимо разом. Трохи часу — ось все, що я прошу.
— Добре, — сказав Джон Ґордон. — Я полечу. «Полечу, — подумав він гнівно, — і якщо потрібно, щоб я завоював тебе знову, я це зроблю. І, клянусь, ти забудеш, що колись я виглядав інакше».
3
Королівський крейсер, на носі якого виблискувала емблема Фомальгаута — Біле Сонце, — повільно піднімався над найбільшим містом прийдешньої Землі, повним простору і таким прекрасним, що захоплювало дух. На кожному перехресті густої дорожньої мережі височіли гігантські світяться колони. У жовтому сонячному світлі носилися дивні для Ґордона перевернуті конуси — звичайний тепер засіб повітряного сполучення, — а офіцери служби руху стежили за ними з висоти своїх антигравітаційних веж. Зореліт ішов від усього цього вгору, щоб зануритися у свою рідну стихію — безмежний і бездонний океан простору, який омиває рідкісні зоряні острови. Золота іскорка Сонця і давня зелена планета, з якої колись почалося завоювання Всесвіту, розтанули у чорноті космосу. Рясна розсип зірок знову постала перед Джоном Ґордоном у всій своїй розкоші.
«Нічого дивного, — думав він, — що я, пізнавши цю пишність, задихався у тісному маленькому світі XX століття». У безкрайніх просторах Галактики центри зоряних королівств блищали усіма кольорами веселки — рубіновим, золотим, смарагдовим, бірюзовим — або виблискували діамантами найчистішої води. Королівства Ліри і Лебедя, Кассіопеї і Полярної зірки. Столиця Средньо-Галактичної імперії— Канопус. Вогні зірок Скупчення Геркулеса позначали численні баронства. Крейсер мчав на захід, до Фомальгаута, а на південній стороні неба блищало променями зоряного полум’я сузір’я Оріона. Далеко на північ чорніла пляма Хмари, у центрі якої ховалася Талларна, приборкана і миролюбна. Коли корабель міняв курс, огинаючи небезпечні пилові хмари, Ґордон звернув увагу на Магелланові Хмари, які складалися з ще не обстежених зірок. Вони були ніби острови у космічній безодні. Згадалося, що колись прибульці з цих країв намагалися поневолити молоду ще Імперію, але були розгромлені предком Зарт Арна, який застосував проти них жахливу секретну зброю — Руйнівника.