Щоби наголосити на цьому, перекладач і наважився вживати форму ґноми, а ще, мабуть, аби хоч трохи відмежувати їх од безглуздих казочок пізніших часів. Похідне від цієї форми слово використано в назві Ґномівський Чертог, аби відтворити назву Морія спільною мовою: Фурунарґіан. Це слово означало «ґномівська копальня», проте було вже застарілим. Але «Морія» – слово ельфійське, до того ж дане без любові: адже ельдари, хоч і могли за потреби, під час запеклих війн із Темною Силою та його прислужниками, будувати собі підземні фортеці, проте ніколи не мешкали б у таких оселях із власної волі. Вони любили зелену землю та небесні світила, тож Морія їхньою мовою означає «Чорна Безодня». А от самі ґноми називали її – і принаймні цю назву не тримали в таємниці – Кгазад-дум, Дім Кгазадів: такою назвою ґноми величали свій народ, і такою вона була, відколи Ауле дав її тим, кого створив у глибинах часу.
Слово ельфи було вжито як переклад назв квенди, «ті, що говорять», – високоельфійська назва цілого їхнього роду, й ельдари – назва Трьох Родів, які пішли на пошуки Невмирущого Краю та добулися туди на початку Днів (за винятком синдарів). Давнє це слово було насправді єдиним можливим і водночас гарно пасувало до тих спогадів про цей народ, які збереглися серед людей, або ж до витворів людського розуму, що виявилися не такими вже й далекими від істини. Проте слово це «змаліло», і тепер для багатьох воно позначає собою щось гарненьке чи неповажне, настільки не схоже на квендів давнини, наскільки метелики не схожі на меткого сокола, попри те, що жоден із квендів ніколи не мав на тілі крил, адже то було би так само неприродно для них, як і для людей. То був високий і прекрасний народ, старші Діти світу, й ельдари поміж них були королями, котрим тепер не залишилося місця на землі: Народ Великої Мандрівки, Зоряний Народ. Ельфи були рославими, мали світлу шкіру та сірі очі, хоча волосся на їхніх головах було чорне, якщо не брати до уваги золоточолого дому Фінарфіна[92]; а в голосах їхніх уміщалося більше мелодій, аніж у всіх смертних голосах, які лунають зараз. Вони були відважні, проте історія тих, хто повернувся у вигнання на терени Середзем’я, печальна; і хоч у давно відшумілі дні їхні шляхи перетнулися зі шляхами Отців Людей, долі їхні не тотожні. Час правління ельфів давно минув, і нині вони мешкають поза колами світу й ніколи не повернуться.
Заувага щодо трьох назв: «гобіт», «Грунич» та «Брендівинна».
Слово гобіт – авторський винахід. У вестроні, коли згадували про цей народ, якщо згадували взагалі, вживали слово банакіл – «півмірок». Але населення Ширу та Брі послуговувалося словом кудук, яке годі відшукати деінде. Меріадок, однак, засвідчує, що Король Рогану дійсно вживав слово куд-дукан – «той, що живе в норі». Тому що, як уже було зазначено, гобіти колись розмовляли близькоспорідненою з рогіримською мовою, й видається можливим, що слово кудук було спрощеною формою куд-дукан. Це останнє перекладач, із огляду на вже розтлумачені міркування, передав як гольбитла, а гобіт – слово, що цілком може слугувати спрощеною формою гольбитла, якби таке слово існувало в нашій стародавній мові.
Грунич. Згідно з родинною традицією, описаною в «Червоній книзі», прізвище Ґалбасі (чи Ґалпсі у скороченому варіанті) походить зі селища Ґалабас, назву якого, за поширеною думкою, можна виводити від ґалаб – «гра» та давнього елемента бас-, більш-менш тотожного з українським – вич. Тому Грунич (це вимовляли як Грунвич) здалося влучним перекладом. Однак, скоротивши Грунвич до Грунич, аби нагадати і про Ґалпсі, перекладач не мав на увазі вказати на зв’язок Семвайза з родиною Домоселів, хоча такий жарт був би цілком у дусі гобітів, якби щось подібне існувало в їхній мові.