[66]
Там було записано дати народжень, шлюбів і смертей представників роду Туків, а також певні події, як-от продаж землі, та різні інші ширські оказії.
[67]
Тому я в пісні Більбо (дивись тут: ч. 1, с. 209-210) вжив суботу і неділю, а не четвер і п’ятницю.
[68]
Утім, насправді є старе Нового літочислення за Календарем Імладріса, за яким воно більш-менш відповідало ширському 6 квітня, розпочалося раніше.
[69]
Річниця того дня, коли вона вперше зазвучала в Ширі у 3019 році.
[70]
Щодо української мови ця заувага має значення лише при транскрибуванні (прим. перекладача).
[71]
Зазвичай це сузір’я називають синдарським словом Менельваґор (дивись тут: ч. 1, с. 113), або Менельмакар – мовою квенья.
[72]
Українською мовою ці особливості передано так: LH – у всіх випадках замінено твердим л; L – подано через ль у позиції перед приголосним, а вкінці власних імен, залежно від роду (чоловічого чи жіночого) їхнього носія, – через л або ль: Ґлорфіндел, Ґаладріель (прим. перекладача).
[73]
Наприклад, у galadhremmin ennorath (дивись тут: ч. 1, с. 302) – «помережані деревами терени Середзем’я». Remmirath (дивись тут: ч. 1, с. 113) складається з rem – «вічко сітки» (квенійське rembe) + mіr – «коштовність».
[74]
У вестроні й у перекладах вестроном квенійських назв доволі поширеною практикою було передавати довгі е й о як ей та оу, тобто приблизно як в англійській фразі say no, і це позначилося на письмі: ей, оу (чи їхні еквіваленти в сучасних шрифтах). Одначе таку вимову вважали неправильною чи простакуватою. Але саме така вимова побутувала як вельми природна в Ширі. Відтак ті, хто вимовляв yeni unotime («довгі роки незліченні»), приблизно як єні уноатаймі, помилялися би не менше за Більбо, Меріадока чи Переґріна. Проте Фродо, як визнавали, мав неабиякий «хист вимовляти іноземні звуки».
[75]
Як і в Annûn – Аннун («захід сонця»), Amrûn – Амрун («схід сонця») під впливом споріднених dûn – дун («захід») і rhûn – рун («схід»).
[76]
Первісно. Проте iu в мові квенья у Третю Епоху зазвичай вимовляли як висхідний дифтонг: як yu в англійському yule (ю українською).
[77]
З огляду на це, при транскрибуванні відповідних слів українською ці звуки передавалися як тг, кг (прим. перекладача).
[78]
Єдине співвідношення, яке було би зрозумілим ельдарам, скажімо, в українській абетці, – це співвідношення між літерами Р та Б, а от їхнє відмежування одна від одної, а також від В, М, Ф здалося би їм абсурдним.
[79]
Деякі з них, приміром, можна побачити у написі в ч. 1, с. 71, протранскрибованому у тій самій частині на с. 324-325. Вживали їх головно для позначення голосних, які в мові квенья зазвичай вважали видозмінами сусідніх приголосних; чи для якнайбільш стислого запису найпоширеніших звукосполучень приголосних.
[80]
Тут звуки відтворювано за тим самим принципом, що й в описаних вище правилах транскрипції, тільки в цьому випадку ch передає звук ch в англійському church (себто ч українською); j передає англійський j (себто дж), а zh – звук, що його чуємо в англійських словах azure, occasion (українське ж).
[81]
Напис на Західній брамі Морії демонструє приклад того, як саме передавали на письмі синдарську мову, в якій ступінь 6 передавав прості носові приголосні, а ступінь 5 репрезентував подвійні чи довгі носові звуки, часто вживані в цій мові: 17 = нн, але 21 = н.
[82]
Дивись назви квенійських літер тут: ч. З, с. 495-496.
[83]
У мові квенья, де звук а траплявся дуже часто, знак на позначення цього голосного взагалі нехтували. Зокрема, замість calma («світоч») можна було написати просто clm. Звісно, всі читали це саме як calma, бо cl не було у квеньї можливим початковим звукосполученням, а m ніколи не стояло наприкінці слова. Імовірно, цей самий набір літер можна було прочитати ще і як calama, проте такого слова не існувало.