— Авжеж, і досить багато. У нас на кожного з них заведено справу. В разі чого ми їх можемо дуже легко знайти. А навіщо вони вам здалися?
— Я їх знаю, — сказав Тарзан. — Мені треба побачити Рокова в одній справі. Якби ви могли дати його адресу, я був би вам дуже вдячний.
Кількома хвилинами пізніше Тарзан вийшов з поліцейської дільниці з адресою Рокова в кишені і рушив до ближчої зупинки таксі.
Роков і Павлович після пиятики повернулися додому пізно і цілу ніч складали плани можливих наслідків тих подій, які вони підготували. Вони подзвонили у дві редакції газет і з хвилини на хвилину чекали, коли прийдуть репортери, щоб дати їм інформацію про скандал, який завтра схвилює весь Париж.
На сходах почулися важкі кроки.
— Спритні хлопці, оці газетярі, - вигукнув Роков і, коли у двері постукали, сказав: — Заходьте!
Але привітна усмішка застигла на його обличчі, коли Роков зустрівся поглядом з сірими очима нічного відвідувача.
— На Бога! — вигукнув він і зірвався на ноги. — Як це ви сюди втрапили?
— Сідайте! — сказав Тарзан так тихо, що вони ледве розчули, але таким голосом, що Роков впав на стілець назад, а Павлович, який вже сидів, приріс до свого стільця.
— Ви знаєте, чому я тут! — Тарзан і далі говорив так само тихо. — Звісно, щоб убити вас, але тому, що ви брат Ольги де Куд, я цього не зроблю, принаймні зараз. Я даю вам шанс на порятунок. Павловича я не рахую — він лише дурне тупе знаряддя у ваших руках, і тому я не вб’ю його раніше за вас. Але якщо ви тут, у цій кімнаті, негайно виконаєте дві мої умови, то можете вціліти. Перша: ви негайно напишите детальне зізнання про вашу роль в сьогоднішній змові і підпишите його. Друге: під загрозою смертної кари ви мусите пообіцяти мені. що жодне слово про цю історію не потрапить до газет. Якщо ви не виконаєте цього, то я переступлю через ваші трупи, коли виходитиму з кімнати. Зрозуміло? — І, не чекаючи відповіді, Тарзан додав: — Не баріться, ось вам чорнило, папір і ручка.
Роков спробував був люто насупитись і щось заперечити.
Через хвилину він відчув сталеві Тарзанові пальці на своїй шиї, а Павлович, який спробував утекти з кімнати, підлетів у повітря і лантухом впав на підлогу в кутку кімнати. Коли обличчя Рокова вже почорніло, Тарзан відпустив його і штовхнув на стілець. Хриплячи й кашляючи, Роков похмуро позирав на людину, що стояла навпроти.
Павлович прийшов до тями і, шкутильгаючи, ледве дістався до місця, на яке показав йому Тарзан.
— Тепер пишіть! — сказав він.
Роков узяв ручку і почав писати.
— Не пропустіть анінайменшої подробиці і повністю називайте всі імеяа, — завбачливо сказав Тарзан.
До кімнати увійшов спритний вертлявий молодик.
— Яз редакції “Матен”, -сказав він. — Мені сказали, що пан Роков може подати вельми цікаву інформацію.
— Ви помилилися, пане, — сказав Тарзан. — У нас немає жодної інформації для преси. Чи не так, шановний Ніколаю?
Роков припинив писати і понуро похитав головою.
— Немає, - пробурчав він. — У мене немає жодної інформації для преси… в цю хвилину.
— І ніколи не буде, шановний Ніколаю, — додав Тарзан.
Газетяр не міг бачити зловісний блиск Тарзанових очей, але Роков це помітив.
— І ніколи не буде, — похапцем повторив Роков.
— Мені дуже шкода, що вас марно потурбували, — сказав Тарзан журналістові. — Бажаю вам усього найкращого.
Він виставив вертлявого спритного молодика і зачинив двері в нього перед носом.
Через годину Тарзан із чималим рукописом у кишені пальта відчинив двері, виходячи з кімнати Рокова.
— На вашому місці я виїхав би з Франції, - сказав він, — тому що я неодмінно знайду слушний час і спосіб убити вас, не компрометуючи вашу сестру.
6
ДУЕЛЬ
Коли Тарзан повернувся додому від Рокова, Д’Арно спав. Тарзан не став його будити, але наступного ранку все йому розповів.
— Який я дурень! — закінчив він свою розповідь. — Де Куд та його дружина були моїми друзями. І чим я заплатив їм за дружбу? Адже я ледь не вбив графа і заплямував ім’я чесної жінки. Дуже ймовірно, що через мене ця родина розпадеться.
— Ви любите Ольгу де Куд? — запитав Д’Арно.
— Полю, мені очевидно, що я її не люблю і вона мене також. Ми були жертвами миттєвого божевілля, це була не любов, і все це минуло б так само швидко, як і настало, якби не повернувся де Куд. Ви знаєте, що в мене дуже мало досвіду спілкування з жінками. Ольга де Куд дуже гарна. Проти її краси, звабливого вбрання, проти благання беззахисної жінки захистити її могла б встояти лише цивілізована людина, а моя цивілізація поки що — лише зовні. Париж для мене не місце. Мене тут чекають лише нові пастки, кожна щораз гірша. Обмеження, які люди добро вільно на себе наклали, діють на мої мавпячі нерви. У мене завжди таке відчуття, що я тут у полоні. Друже, це нестерпно; я хочу повернутися в свої рідні джунглі і жити там, куди мене послав Бог.