Коли танок закінчився, Тарзан хотів був піти, але тубільці заходилися впрошувати його, щоб він залишився, а для ночівлі надали йому велику хатину. Він намагався пояснити їм, що вранці повернеться, але вони ніяк не могли зрозуміти, про що йдеться. Коли ж він підвівся і попрямував у бік, протилежний до входу в селище, вони були цілком спантеличені.
Втім, Тарзан чудово знав, що робить. Йому не раз доводилося зустрічатися з гризунами та зміями, неодмінними додатками до всякого тубільного селища, і хоча він не дуже їх бридився, одначе волів перебути ніч на свіжому лісовому повітрі, ніж у затхлій атмосфері хатини.
Тубільці провели його туди, де над огорожею нависало величезне дерево. Коли Тарзан стрибнув, схопився за гілку, а потім, мов мавпа Ману, щез угорі, в гущавині крони, пролунали вигуки подиву. Ще півгодини вони впрошували його повернутися, але врешті-решт, не діждавшись відповіді, дали своєму гостеві спокій і пішли по домівках.
Тарзан пройшов лісом трохи далі, знайшов дерево для ночівлі, згорнувся клубком в розгалуженні гілок і швидко й міцно заснув.
Наступного ранку він з’явився в селищі так само несподівано, як зник минулої ночі. Спершу тубільці злякалися й розгубилися, але коли впізнали в ньому свого вчорашнього гостя, то привітали його вигуками та веселим сміхом. Цього дня Тарзан з групою вояків брав участь у полюванні на рівнині. Під час полювання дикунів так вразило Тарзанове володіння їхньою грубою зброєю, що їхня повага та захоплення ним зросли принаймні вдвічі.
Тарзан мешкав у своїх диких друзів уже кілька тижнів, полюючи на буйволів, антилоп та зебр, яких вони їли, а також на слонів- задля слонової кості.
Він швидко вивчив їхню примітивну мову і сприйняв тубільні звичаї та етику їхнього племені. Він зауважив, що вони не людожери, навпаки, до людожерів ставилися з відразою та презирством.
Бузулі, воїн, що його врятував Тарзан, розповів йому багато історій цього племені: як багато-багато років тому їхні пращури прийшли сюди з півночі після довгих і тяжких блукань, а колись їхнє плем’я було велике й могутнє, але мисливці на невільників своєю смертоносною зброєю внесли в їхнє життя таку руїну, що від них лишилося те, що є нині, і їхня міць занепала.
— Вони полювали на нас, як на диких звірів, — розповідав Бузулі. — Вони були безжалісні. Якщо їм не потрібні були раби, вони приходили по слонову кість, але частіше шукали і те і друге. Вони вбивали наших чоловіків і забирали жінок, наче овечок. Ми боролися з ними багато років, але наші стріли й списи не могли змагатися з палицями, що плювалися свинцем і вогнем та сіяли смерть значно далі, аніж може дістати стріла найвправнішого стрільця. Врешті в ту пору, коли мій батько був молодий, араби прийшли знову, але наші вояки помітили їх ще здалеку, і Чоламбі, який тоді був вождем, наказав своєму народові зібрати усі пожитки і йти за ним — він обіцяв вести їх на південь доти, доки вони знайдуть таку місцину, де араби-мисливці на людей не зможуть їх знайти. І вони виконали його наказ, забрали все своє майно включно з великими запасами слонової кістки. Вони подорожували кілька місяців, дуже потерпали і поневірялись, бо йшли переважно крізь густі джунглі та через високі гори, але врешті-решт вони прийшли сюди. І хоч уперед було вислано групу розвідників шукати кращі місця, нічого ліпшого вони не знайшли.
— І араби вас тут так і не знайшли? — спитав Тарзан.
— Близько року тому жменька їх напала на нас, але ми їх прогнали і багатьох убили. Кілька днів ми гнали їх, як диких звірів, знищуючи поодинці, доки з них не лишилося кілька чоловік, але ті втекли від нас.
Під час своєї розповіді Бузулі кілька разів торкався масивного золотого браслета, який обіймав лискучу шкіру його лівої руки. Тарзан дивився на прикрасу, але думками був далеко звідси. Тепер йому спало на думку те саме питання, яке він хотів поставити тубільцям, коли вперше потрапив до них у селище, — питання, яке він не міг висловити, бо не знав їхньої говірки. На кілька тижнів він забув про золото, бо перетворився на справжню первісну людину, яка жила виключно сьогоднішнім днем. Але раптом вигляд золота розбудив у ньому заснулу цивілізованість, а разом з нею прокинулась і жадоба багатства. Тарзан добре вивчив це під час свого короткого знайомства з життям цивілізованої людини. Він знав, що золото-це сила і втіха. Він показав на прикрасу.