Всередині було темно, мов у могилі. Не було вікон, крізь які міг би пробитися хоча б промінчик сонця, а що низький суміжний коридор також був темний, то й прочинені двері світла не додавали. Обмацуючи держалом списа темряву поперед себе, Тарзан ступив до кімнати. Раптом двері за ним зачинилися і його схопили в пітьмі безліч рук.
Тарзан бився з дикою люттю, викликаною інстинктом самозбереження, напружуючи всі свої титанічні сили. Та хоча він відчував, що його удари потрапляли за призначенням, а зуби рвали м’які тіла, він не встигав скинути з себе одні руки, як його відразу хапали інші. Врешті-решт його звалили, і помалу-малу вороги здолали його. Потім його зв’язали, заклали руки за спину і прив’язали до них зігнуті в колінах ноги.
Він не чув жодного звуку, окрім важкого дихання своїх супротивників і шуму бійки. Він зовсім не знав, до яких це істот потрапив у полон. Але зі способу, яким його зв’язали, він зрозумів, що це люди.
Невдовзі його підняли з підлоги і витягли-виштовхали з темної кімнати іншими дверима на внутрішнє подвір’я храму. Тут він роздивився тих, що полонили його. Їх було близько сотні. Невисокі, кремезні, з довгими бородами, які закривали частину обличчя і спадали на груди.
На їхніх скошених лобах волосся починалося вже від брів і падало густе та скуйовджене назад, сягаючи спин. Вони мали короткі й товсті криві ноги та довгі мускулясті руки, були одягнені в шкури леопардів та левів, обгорнені довкола стегон, і мали довгі намиста з кігтів тих самих звірів. Їхні руки й ноги були прикрашені масивними браслетами зі щирого золота. Вони були озброєні важкими вузлуватими палицями й довгими страшними ножами, застромленими за пояси, що підтримували їхній одяг.
Але над усе його вразило, що вони мали цілком білу шкіру і не були схожі на негрів рисами обличчя. Втім, це не заважало їм мати вельми, непривабливий вигляд. Скошений лоб, маленькі, люті, близько зсунуті очиці та жовті зуби.
Під час сутими у темній кімнаті й пізніше, коли Тарзана тягли на внутрішнє подвір’я, панувала мовчанка, але тепер він помітив, що декотрі з його викрадачів обмінювалися односкладовими словами, схожими на бурчання. Мова була незнайома. Потім всі пішли через двір до іншої частини храму, а полоненого лишили на цементній підлозі.
Тарзан лежав горілиць і міг бачити, що невеличке подвір’я містилося всередині храму і що його зусебіч оточують високі стіни. Нагорі синів клаптик неба, а з одного боку, за проломом у стіні, тріпотіло листя дерев. Але Тарзан не міг би сказати, чи вони росли в храмі, чи поза ним.
Уздовж стін, згори донизу, тяглися ярусами відкриті галереї. Іноді на них з’являлися люди, які роздивлялися бранця, блискаючи на нього очима з-під скуйовдженого волосся.
Тарзан захотів перевірити, чи достатньо міцні його пута, трохи напружився — і йому здалося, що порвати їх буде неважко, коли настане сприятлива мить, щоб звільнитися.
Але він не міг нічого зробити зараз, доки ще було світло і за ним стежили численні погляди.
Він пролежав у дворі кілька годин, перш ніж промені сонця сягнули вузького, мов колодязь, двору. Майже водночас довколишні коридори сповнилися шумом босих ніг. Через хвилину нагорі, на галереях, з’явилося багато розлючених облич, а після цього на подвір’я увійшло близько двадцяти чоловіків.
Деякий час всі стояли мовчки, втупившись у полуденне сонце, потім присутні на галереях і внизу разом затягли якусь таємничу тиху мелодію. Невдовзі ті, хто стояв поблизу Тарзана, почали пританцьовувати в такт пісні. Вони повільно оточили його і почали обертатися, як незграбні ведмеді, і далі дивлячись на сонце.
Співи й танці тривали хвилин десять чи трохи довше. Потім усі враз повернулися до своєї жертви, піднесли палиці і кинулися до неї з дикими криками.
Але в ту саму мить серед кровожерного натовпу вихопилась якась жінка, піднесла палицю, схожу на інші, але золоту, і відігнала чоловіків.
20
ЛЯ
На мить Тарзанові здалося, що через якусь дивну примху долі його врятовано; але коли він утямив, що жінка без сторонньої допомоги відігнала двадцятьох мавпоподібних чоловіків, і коли потім побачив, що вони поновили свій танок, а жінка звернулася до нього з якоюсь, напевне, ритуальною промовою, то зробив висновок, що все це було лише частиною церемонії, а він — її головним учасником.
Жінка закінчила приспівувати, витягла з-за пояса ніж, нахилилася до Тарзана і розрізала мотузки, якими було зв’язано його ноги. Потім, коли чоловіки припинили танок і наблизились до них, вона жестом наказала йому підвестися. Вона обв’язала довкола його шиї мотузок, щойно знятий з ніг, і повела через подвір’я. Чоловіки стали по двоє і пішли слідом.