— Я не потребую гучнішого імені, аніж моє власне, — заперечив Тарзан. — А щодо мого наміру лишитися злиденним забродою, то ви даремно мені це закидаєте. Я саме хочу просити вас знайти мені якусь роботу.
— Облиште, — нахмурився Д’Арно. — Ви знаєте, що я не це мав на увазі. Хіба я не казав вам багато разів, що у мене вистачить грошей і на двадцятеро чоловік і що половина мого маєтку — ваша, любий Тарзане? Хіба я можу розквитатися з вами колись за те, що ви зробили для мене в Африці? Я не забув, друже, що якби не ви та не ваша надзвичайна хоробрість, то я б давно загинув на шпичаку в людожерів Мбонги. Лише вашій жертвенній відданості я зобов’язаний одужанням від жахливих ран, яких мені завдали дикуни. — я пам’ятаю це. Я лише потім збагнув, як багато важило з вашого боку лишатися зі мною, коли думи й серце кликали вас у джунглі. Коли ми врешті повернулися туди й дізналися, що міс Портер з експедицією поїхала, я почав розуміти, що ви зробили для цілковито незнайомої людини. Тарзане, я не намагаюся розквитатися з вами грошима. Поосто ви зараз їх потребуєте, і ваш товариш дає вам їх. Ми друзі назавжди, тому що маємо спільні смаки, і я вами захоплююсь.
— Добре, — засміявся Тарзан. — Ми не станемо сперечатися через гроші. Я повинен їх мати, тому що потрібно якось жити, і мене найбільше задовольнила б якась праця. Знайдіть мені якусь роботу — і ви таким чином найкраще доведете мені свою дружбу. Я просто помру від неробства.
А стосовно моїх прав, то я передав їх у добрі руки. Клейтон нічого в мене не вкрав. Він щиро вірить, що він справжній лорд Грейсток, і напевне з нього вийде ліпший англійський лорд, аніж з людини, народженої та вихованої в африканських джунглях. Навіть тепер я лише наполовину цивілізована істота, ви це знаєте. Вистачить лише на мить пройнятися гнівом, і все єство дикого звіра, а я по суті таким і є, перемагає в мені тонкий шар культури та вишуканості.
І до того ж якби я заявив про свої права, я б позбавив кохану жінку багатства та становища в товаристві, які зараз їй гарантуватиме шлюб з Клейтоном. Я не міг цього зробити, Полю. Чи вважаєте, що міг?
— Врешті-решт походження для мене не важить надто багато, — не очікуючи відповіді, сказав Тарзан. — Я вихований таким чином, що і в людині, і в тварині ціную лише те, що вона має у вигляді якостей, фізичних чи розумових.
І я не менш щасливий, уявляючи своєю матір’ю мавпу Калу, ніж бідну, маленьку, нещасну англійку, яка померла через рік після мого народження. Кала завжди була зі мною добра, звісно, на свій кшталт, враховуючи її дику запальну вдачу. Вона годувала мене своєю груддю після того, як померла моя рідна мати. Вона билася за мене з нашим племенем і з іншими дикими мешканцями джунглів, як мати, яка палко любить свою дитину.
І я любив її. Як сильно я її любив, я зрозумів лише тоді, коли спис і отруйна стріла чорношкірого вояка з племені Мбонги забрали в мене Калу. Я був ще дитиною, коли це трапилось; я кинувся до її мертвого тіла і гірко плакав, як дитя оплакує свою рідну матір. Вам, друже, вона б здавалася бридкою і страшною твариною, але для мене вона була найкращою в світі. Так змінює любов тих, кого любиш. І я залишусь назавжди сином мавпи Кали.
— Я захоплений вашою відвертістю, — сказав Д’Арно, — але настане час, коли ви зажадаєте повернути собі те, що вам належить. Запам’ятайте мої слова, і сподіватимемося, що тоді це буде так само легко зробити, як і тепер. Ви повинні добре запам’ятати, що професор Портер та пан Філандер — єдині на цілому світі, хто може присягнути, що маленький кістяк, знайдений у хатині разом з кістяками ваших батьків, був кістяком дитинчати людиноподібної мавпи, а не дитина лорда та леді Грейсток. Це свідчення дуже важливе. Вони обоє вже старі люди. їм лишилося вже недовго вікувати. І потім хіба вам не спадало на думку, що якби міс Портер дізналася правду, то вона б не вийшла заміж за Клейтона? Тарзане, ви могли б легко отримати ваш титул, маєток і жінку, яку любите. Ви про це не думали?
Тарзан похитав головою.
— Ви її не знаєте. Будь-яка невдача, будь-яке лихо у Клейтона прив’яже її до нього ще дужче. Вона походить з аристократичної родини американського Півдня, а ті з Півдня дуже пишаються тим, що тримають слово.
Два наступних тижні Тарзан тільки те й робив, що поновлював враження від свого колишнього поверхового знайомства з Парижем, відвідуючи щодня бібліотеки та виставки картин. Він жадібно накидався на книжки, і його страшенно знічувала незліченна кількість можливостей, які відкривалися в цьому центрі культури та знання. Що може отримати людина, навчаючись і досліджуючи ціле своє життя, крім жалюгідних крихт з незглибимої скарбниці людських знань? Вдень Тарзан працював над книгами, а ввечері всім серцем спочивав і розважався. Для своїх нічних розваг він знайшов у Парижі таку ж сприятливу атмосферу, як і для своєї освіти.