Якщо він палив надто багато цигарок і випивав надміру абсенту, то це тому, що він приймав цивілізацію такою, якою вона є, і просто наслідував своїх цивілізованих співвітчизників. У такому житті був привабливий смак нового. Крім того, він відчував скорботу в своєму серці і пристрасть, які, він знав, були непогамовані. І він шукав забуття у двох крайнощах — у навчанні й утіхах, аби забути минуле і не замислюватись над майбутнім.
Одного разу ввечері в мюзик-холі він посьорбував собі абсент, захоплюючись майстерністю славетного російського танцюриста. Раптом він випадково перехопив погляд злих чорних очей. Людина, яка дивилася на нього, повернулася й загубилась у натовпі біля виходу, перш ніж Тарзан встиг її роздивитись, але він був переконаний, що десь раніше бачив ці очі і що вони втупилися у нього цим вечором не випадково.
Він забув про це ще до того, як залишив мюзик-хол, і не помітив ще одного смаглявого типа, який приховався у вуличній тіні навпроти, коли Тарзан вийшов з яскраво освітленого під’їзду.
Коли він повернув у звичному напрямку, яким завпеди йшов із цього кварталу Парижа додому, його переслідувач перебіг вулицю і швидко пішов попереду.
Тарзан вночі зазвичай повертався вузенькою вуличкою Моль. Вона нагадувала йому своєю тишею і темрявою любі його серцю африканські джунглі більше, ніж будь-яка з довколишніх вулиць, гамірних і яскраво освітлених.
Щойно Тарзан пройшов цією брудною вулицею два квартали, як його увагу привернули волання про допомогу і плач, що долинав з третього поверху будинку, який містився на протилежному боці. Кричала жінка. Щойно ущух її перших крик, як Тарзан уже мчав на допомогу сходами й темними коридорами.
В кінці коридора на третьому поверсі одні двері були напіввідчинені, і звідти Тарзан почув знову той самий крик.
За мить він був у тьмяно освітленій кімнаті. Над високим старовинним каміном горіла гасова лампа, тьмяно освітлюючи десяток бридких облич. Усі, за одним винятком, були чоловіки. Жінці було років тридцять на вигляд. Можливо, її обличчя зі слідами низьких пристрастей та гультяйства колись було вродливим. Однією рукою вона трималася за горло і відповзала до дальньої стінки.
— Допоможіть! — тихо гукнула вона, щойно Тарзан увійшов до кімнати. — Вони мене ледь не вбили.
Тарзан повернувся до чоловіків, які скупчилися в одному кутку, і побачив характерні обличчя професійних злочинців. Він здивувався, чому жоден з них не пробує втекти.
Якесь шарудіння ззаду змусило його озирнутися. Погляд Тарзан а зафіксував дві події, і одна з них вельми здивувала його. Чоловік, який намагався за його спиною вислизнути з кімнати, був Роков. Але Тарзан помітив іще дещо, суттєвіше на дану мить. Хлопець із звірячим виразом обличчя підкрався навшпиньках до нього зі спини, тримаючи в руках замашну палицю. Коли банда помітила, що Тарзан зауважив його, вони разом кинулися на Тарзана.
Одні витягували ножі, інші схопили стільці, а хлопець із палицею замахнувся що було сили, і, коли б удар поцілив Тарзанові у голову, йому було б непереливки. Ллє не гак легко було здолати силу, спритність і кмітливість, які змагалися з люттю Теркоза й Нуми в джунглях, не так легко, як уявляли собі паризькі апаші.
Тарзан вирізнив найнебезпечнішого супротивника, чолов’ягу з палицею, прожогом кинувся на нього і так зацідив йому в щелепу, що той полетів сторчма. Потім вій позмагався з іншими. Це, власне, вже був спорт. Він насолоджувався поєдинком і бажанням крові. Тонкий шар цивілізації вмить злетів з нього, як крихка мушля вмить тріскає від першого брутального дотику, і десятеро дебелих бандитів-апашів опинилися віч-на-віч у кімнаті з диким оскаженілим звіром.
В кінці коридора стояв Роков, вичікуючи, чим закінчиться справа. Він хотів переконатися в Тарзановій смерті, але в його плани не входило бути присутнім у кімнаті під час вбивства.
Жінка і далі стояла на тому самому місці, де її застав Тарзан, і впродовж збіглих секунд її вираз обличчя постійно змінювався. Коли Тарзан вперше побачив її. воно було жалісливе, коли він озирнувся, щоб випередити напад ззаду, воно стало хитрим, але цієї зміни Тарзан не помітив. Потім цей вираз змінився подивом, далі — жахом. І не дивина.