— А то! — посміхнувся Вадим. — І не раз, не двічі на день, а без кінця. Схоже, він вирішив не шукати собі їжу деінде.
— З рук у тебе їв?
— Ні, мене він боїться.
— А мене — ні, — задоволено сказала Настя.
Удома вона попросила Вадима розібрати сумку з подарунками, а сама кинулася до вікна. Голуб уже чекав, коли з’явиться рука з їжею, тож на радість Насті тицявся дзьобиком у її долоню з кашею. Коли голуб наївся і полетів у своїх пташиних справах, Настя попила з Вадимом чаю і сказала, що їй потрібно зустрітися з Аллою. Вадим одразу заявив, що нікуди її саму не відпустить, тож вони пішли разом.
— Дитинко, я обіцяла твоїй мамі подбати про тебе, а воно, бач, як вийшло, — сказала Настя дівчинці, коли вони лишилися в кімнаті вдвох. — Вибач мені, будь ласка.
— Ви що?! — вигукнула Алла. — Я знаю, які випробування на вас звалилися. Зі мною живе Катерина Максимівна, тож я не була на самоті ні хвилинки.
— Я справді любила твою маму, і впродовж багатьох років ми були добрими подругами, підтримували одна одну, допомагали, чим могли, — сказала Настя, обнімаючи дівчину. — Було б так і надалі, якби…
Настя зробила паузу, добираючи слова, щоб зайвий раз не ятрити рану Аллі, але вона сама продовжила:
— Якби мама, батько та Іван не повірили в створення нової республіки.
— Аллочко, ти їх не засуджуй, бо всі люди помиляються. Але твої рідні не продалися за триста «зелених», вони одні з тих небагатьох, хто свято вірив у нову райську країну.
— І за неї загинули, — додала Алла. — Іноді мені здається, що якби наша родина не застрягла в кредиті, то все було б інакше.
— Батьки хотіли як краще. Вони мріяли дати вам матеріальний достаток, але наша банківська система така, що краще не мати справи з кредитами, — сказала Настя. — Не було стабільності, курс долара неочікувано стрибнув угору… До речі, як справи з кредитом?
— Катерина Максимівна подала документи для того, щоб закрити справу. Адвокат сказав, що доб’ється зняття арешту з житла та магазину.
— Дай Боже, щоб усе це жахіття скоріше скінчилося! А я, дитинко, буду тобі допомагати, чим зможу. Обіцяю!
— Катерина Максимівна оформляє опікунство, — сказала дівчина, — я ж неповнолітня. Тепер вона буде мені за маму.
— Ось і добре! — Настя поцілувала Аллу в щічку. — Рідну маму ніхто не зможе замінити, але підтримка і допомога близької людини завжди потрібна.
Потім Настя з Вадимом пішли на Центральний ринок — Настя хотіла купити продукти.
Центральними рядами жінка тягла за собою візок з мішками. Коли підійшли ближче, то почули, що вона роздає одяг військових охочим його випрати вдома. Настя запропонувала свої послуги.
— У мене є машинка і змога прати.
— Ой, як добре! Це одяг бійців, що стоять за нашим селом, за Бобровим. Улітку вони прали в річці, а зараз я сама не в змозі допомогти, — пояснила жінка. — Ось і звернулася до жінок на ринку.
— Є охочі?
— Є і багато, — сказала жіночка, — але від вашої допомоги не відмовлюся.
Домовилися, що вона сама завезе автівкою партію одягу для прання додому.
Настя купила в критому ринку м’ясо, а коли вийшли надвір, то їх ледь не збив натовп. Чоловіки доганяли і гамселили кулаками по спині чоловіка, який з криком намагався від них втекти. Коли йому вдалося відірватися від переслідувачів, Вадим спитав знайомого міняйла, що трапилося.
— Уяви, сєпар розповідав, що ось-ось прийдуть «наші рєбята» і звільнять Сєвєр[9] від фашистів, — сказав важко дихаючи чоловік. Він поправив комірець куртки, і Настя помітила на його зап’ясті синьо-жовту «фенечку». — То ми його як поперли звідси! Сам бачив, як летів з ринку!
— Правильно зробили! — підтримав Вадим. — Нехай біжить не озираючись до своїх сєпаратюг!
— Бачу, що не все так сумно в нас, — сказала Настя Вадиму, коли вони вийшли з ринку.
— Одна людина бачить напівпорожній стакан, інша — напівповний, — відповів Вадим. — Потрібно лише навчитися бачити хороше в житті.
— Так, люди бачать найяскравіші зірки, — мрійливо промовила Настя і взяла Вадима під руку.
Вони не одразу пішли додому, Настя запропонувала зайти на хвилинку до Валентини у «Затишок». Валя зраділа Насті, обняла.
— Як «Оновлений Схід»? — поцікавилась Настя, смакуючи запашною кавою.
— А нема такої організації, — відказала Валентина. — Помірялися патріотизмом і розбіглися. Тепер створюють інші організації.