Командир оглянув місцевість ліворуч і праворуч на сто, потім двісті метрів. Може, дівчина злякалась і взагалі втекла?
— Один — нуль на твою користь, — сказав голосно.
Метрів за тридцять ліворуч від куща дівчина підняла руку. Олексій Григорович попрямував до неї, думаючи про те, що тепер доведеться її залишити.
— Вставай, — наказав він, — подивлюсь, як ти тут облаштувалась.
Дівчина мовчки підвелася, зняла з голови каску, замасковану травою, обтрусила її й запитально подивилася на командира. Він сів навпочіпки й уважно подивився на вириту схованку. Дівчині довелося чимало потрудитися, щоб видовбати цілину.
— Глибина задовільна, — сказав Батя, — сантиметрів тридцять буде, тож тобі ще один плюс. Але дно нічим не встелене, а це вже мінус.
Уля промовчала. Вона не виправдовувалась тим, що не встигла — сприймала інформацію і чекала на вердикт.
— Зазвичай саперам доводиться довго лежати у землі, тож треба заздалегідь вистелити дно ямки хоча б сухою травою, — продовжив чоловік. — Куди поділа викопану землю?
— Віднесла туди, — Уляна вказала на кущ терну.
Земля була вміло розсипана навколо і під самим кущем, до того ж присипана сухою травою та невеличкими гілками. Командир додав ще один плюс, про себе відзначивши, що така тендітна та худенька дівчина на собі встигла за короткий час перенести стільки ґрунту.
— Дай пляшку з водою, — попросив.
Уля подала пластикову пляшку, де було трохи менше води, ніж їй давав командир.
— Куди поділа воду? — спитав.
— Трохи випила. Залишила ще й на потім.
— Це добре, але я залишив воду не тільки для пиття, — сказав він і зробив паузу. Найпевніше, дівчина не знала іншого призначення води, тому промовчала. — Не буду мінусувати твої бали, одразу введу в курс справи. На піщаній місцевості досвідчений снайпер завжди ллє воду перед гвинтівкою, аби при пострілі не було пилюки, бо пил може видати лігвище. Зрозуміло?
— Так!
— Шлях відходу продумала?
Уляна одразу його вказала, вибравши низинку, яка веде до найближчої лісосмуги. Якби заздалегідь не знала про це, то не змогла б зорієнтуватися, тому командир відзначив її кмітливість ще одним плюсом.
— Де муляж гранати?
Дівчина дістала з наплічника.
— Погано! Дуже погано… — Чоловік скрушно похитав головою, і дівчина розгублено закліпала очима. — Треба підстрахувати себе при відході: витягти чеку в «ефки» і залишити для ворога на своєму місці.
— У мене не було наказу покидати лігвище, — випалила дівчина.
Олексій Григорович розреготався. Він давно так щиро не сміявся. Звісно, дівчина не врахувала це, але як швидко і спритно викрутилася!
— Беру тебе! — сказав. — І обіцяю зробити з тебе справжнього снайпера!
— Дякую! — Її обличчя осяяла радісна посмішка.
— Радієш так, ніби я тобі коробку цукерок подарував, — зітхнув командир. — Нічого, дівчинко, все у нас буде добре.
Уля пішла до бліндажа Геннадія. Вона не бачила його майже два дні, не телефонувала, не чула його голосу і зараз дуже хотіла побачити хлопця і похвалитися гарною новиною. Уляна перехвилювалася за цей час, боячись, що командир відішле її, але все вийшло добре, хоча іспит кілька разів був на межі зриву. Дівчина йшла вздовж окопів і курила. Ще здалеку помітила Марка, друга Геннадія, який щось майстрував з дощок. Поруч — незнайомий високий і худий юнак жестикулював, напевно, хлопці жваво розмовляли.
— Доброго дня! — привіталася Уля.
— А! Це ти, Улю, — Марк відкинув геть дошку, привітався. — Як справи?
— Добре.
— А це, Улю, Філософ, знайомся, — сказав Марк, і Уля привіталася. — Він мріє досягти стану повного блаженства, нірвани, — пояснив хлопець, — але після війни, бо, поки стріляють, про нірвану можна лише мріяти. А ось наш Злий вважає, що нема ніякої нірвани, хіба що наркоман обколеться і впаде у той стан блаженства на якийсь час. А я так думаю: людина повинна в щось вірити і йти до своєї мети. Хоче Філософ досягти нірвани — нехай пробує. Потім розкаже, яка вона, — посміхнувся Марк.