Щодня надходили звістки про загиблих під Іловайськом. Дізнавалися про це з новин, але не вірили, поки не було підтвердження від побратимів або командирів. Усі розуміли, що буде «жарко» і вони самі можуть опинитися в списку загиблих. Намагалися підтримувати одне одного, але останнім часом жартувалося все рідше. Іноді хтось пропонував подивитися «цирк» і вмикав на телефоні російські новини. Перевернута з ніг на голову інформація доходила до абсурду і хлопці голосно коментували і сміялися доти, поки хтось не витримував і не просив вимкнути це неподобство.
— Годі вам шмарклі розпускати, — сказав Олексій Григорович, подивившись на насуплені обличчя бійців. — Приніс вам карту місцевості, олівці та папір, тож сідайте і малюйте собі карти, незабаром знадобляться.
— Невже?! — аж підскочив Злий.
— Не патякай, а працюй, — кинув командир і вийшов з бліндажа.
— У нас буде урок малювання? — хіхікнув Малий.
— Це тобі олівці принесли, щоб сонечко мамі намалював! — сказав Злий.
— Навіщо ти так? — забасив Кабан. — Я за Малого і вмазати можу!
— Охолонь! — сказав Злий, беручи карту, — я про те, що йому зараз на студентській лаві сидіти, а він…
— А-а-а! — протягнув Кабан. — Так би й сказав! Малий, сідай поруч, допоможеш мені карту перемалювати.
— Треба знайти скло і на світлі перевести контури — так легше буде, — запропонував Малий.
— Тоді дуй на пошуки! — наказав Злий.
Хлопець зник, а бійці розібрали папір та олівці. У Кабана пропищав мобільний телефон, і він, незграбно підвівшись, дістав його з кишені.
— СМС-ка, — здивувався. — Хто б це міг писати?
— Кохана, — сказав Філософ, займаючи місце за невеличким столиком, складеним із ящиків з-під патронів.
— Опаньки! — скрикнув так голосно Кабан, що Геннадій аж здригнувся. — Хлопці, ви лише послухайте! Читаю: «Солдат, предлагаю тебе перейти воевать на сторону ДНР. Оплата достойная, 3000 долларов в месяц. Ты останешься жив и сможешь вернуться домой. В противном случае ты погибнешь».
— Який оператор? — спитав Гена.
— Лайф. Звідки вони дізналися мій номер? — Кабан здивовано закліпав очима.
— Може, навмання написали? — сказав Геннадій і осікся, зрозумівши, що бовкнув дурню.
— Виходить, що у нас є зрадники, — протягнув Кабан.
— І до всього, вони десь серед нашого керівництва, бо у них є всі наші номери телефонів та адреси, — сказав Філософ. — Весело! І це підчас наступу на Іловайськ!
— Не бзди, Філософе, — підбадьорив Злий, — усе буде добре! Ми такого жару дамо ворогам, що земля палатиме в них під ногами! А ти, Кабанчику, що вирішив робити? Грошенят хочеш підзаробити?
— Навіщо ти так? — ображено промовив хлопець. — Ти ж знаєш, чому я тут.
— Так пиши відповідь! Чого вирячився?!
— Зараз, зараз я їм напишу! — Кабан схилився над телефоном і почав тиснути на кнопки. — Хай читає зараза! Усе! Відправити! Ок!
— Що ти їм написав? — поцікавився Геник.
— Відіслав на три веселі букви! — бадьоро відповів хлопець. — Ще й ПТН ПНХ у кінці дописав, це замість «до побачення», нехай трішки полютують!
Хлопці дружно зареготали. Малий повернувся з уламком скла саме тоді, коли бліндаж здригався від сміху, і спитав, що їх так розсмішило. Не встигли ввести в курс справи Малого, як Кабану знову прийшла СМС-ка.
— Здається, у нас почалося листування, — сказав він і прочитав: «Тоді здохнеш, як собака!» Чому вони такі нечемні? Треба щось написати у відповідь.
І посипалися поради з усіх боків. Врешті-решт, Кабан побажав ворогові швидшого потрапляння у пекло і дописав: «Слава Україні!»
— Усе, — сказав він, — більше нічого писати не буду, нема чого гроші витрачати на сєпарів. — Занесу номер у чорний список.
А за обідом, коли всі бійці зібралися за довгим столом, з’ясувалося, що подібні послання отримав не один Кабан. Це ще раз підтвердило здогадки, що серед командування є зрадник. Щоб розрядити напруження, бійці жартували, розповідаючи, які відповіді надіслали ворогові.
— Як ти думаєш, — Гена впівголоса звернувся до Філософа, — наш командир може бути зрадником?
— Ти що?! — Філософ невдоволено зиркнув на Геннадія. — Це апріорі неможливо. Навіть не думай про це і нікому такого не кажи. Він з нами не один пуд солі з’їв.
До самого вечора хлопці малювали собі карти та обговорювали отримані послання від ворога. Злий першим зробив копію карти і раніше ліг спати, бо вранці мав іти в розвідку.