— Не хочете добровільно працювати на нас? Змусимо!
Він свиснув, і за його командою один чоловік відкрив пляшку горілки, другий — закинув голову Насті назад за волосся і наказав відкрити рота.
— Ні, не треба! — попросила жінка.
— Хто тебе питатиме? — хмикнув Філін.
Чоловік почав заливати горілку. Вона лилася по обличчю, по шиї, і жінка закашлялася. Вадим відвів погляд.
— Дивись! — Філін підійшов ззаду і міцними руками-лещатами стис його голову. — Чому зупинилися?! — крикнув чоловікам. Заливайте всю, у мене ще є! А ти, сучий сину, будеш дивитися, як твоя кохана нап’ється досхочу і буде ласкава до чоловіків. На твоїх очах її будуть трахати ось ці молодики, якщо, звичайно, вона не захлинеться.
— Ні! Не треба! — скрикнув Вадим.
— Зачекайте, — важко дихаючи і спльовуючи горілку, попросила Настя. — Я хочу зробити заяву.
— Про співпрацю? — блимнув баньками Філін.
— Моя донька воювала на вашому боці, — на одному подиху вимовила Настя.
— Не треба, — попросив її Вадим.
— Тобто? — Філін насторожився.
— Вона разом з ополченцями стояла на блокпостах поблизу Сєвєродонецька, — пояснила Настя, — тому ви не маєте права так чинити зі мною, її матір’ю.
— Де вона зараз?
— У Росії.
— Дременула?
— Виїхала, коли почалися бойові дії за звільнення міста, — зізналася Настя, розуміючи, що нема сенсу брехати, аби не зробити ще гірше. — Вона допомагала бойовикам.
— То виходить, що вона зрадила нас?! Як тільки запахло смаленим, то одразу в кущі?! Ти знаєш, що тепер їй сюди дороги нема? Як нема і в Україну? Вона — подвійна зрадниця, а таких ніде не люблять.
— Знаю, — прошепотіла Настя, — але ж вона допомагала ополченцям.
— Не клей дурня, — Філін скривив обличчя в посмішці, — це тобі не допоможе. Якби твоя донька і зараз була у наших рядах, інша річ, а так… Продовжуйте! — наказав воякам.
— Не треба! — тільки й встигла сказати жінка, як їй знову почали лити в рота горілку.
Настя кашляла, захлиналася нею, їй давали змогу вдихнути повітря і знову продовжували. Вона почала пручатися й одразу ж отримала удар у печінку.
— Зупиніться! — вигукнув Вадим.
— Підпишеш?
— Ви мені не залишили вибору, — зітхнув чоловік.
Поки Філін відволікся на пошуки ручки в столі, бойовик, який тримав пляшку, швидко допив залишки горілки. Філін подав папери, і Вадим, якому звільнили руки, поставив свій підпис. Після цього дали папери Насті. Жінці не залишалося нічого, як розписатися.
— Ну, голубчики, ви в мене на гачку! — Філін задоволено потер руки. — Ваша СБУ таких, як ви, не пробачає.
— Тепер ви вже можете нас тримати в одній камері? — спитав Вадим.
— Поки що ні, — відповів Філін, — вас переведуть в інше місце. Тут вас тримали як особливо небезпечних злочинців.
«Аби куди, тільки від тебе подалі», — подумала Настя. Філін невимовно лякав її, так, що жодного разу не змогла подивитися йому в очі. Було в ньому щось диявольське, віяло холодом і смертю, ніби він з’явився із самого пекла…
У камері Насті стало зле. Погане харчування, фізичні знущання, моральна втома — все нагадало про себе після горілки, яку в неї залили. У голові гуло, все навколо хиталося, і Настя, лігши на ліжко, заплющила очі. Карусель закрутилася, і її знудило. Вона ледь встигла добігти до туалету. Здавалося, що всі нутрощі вилізуть, спазмами хапало кишківник та шлунок. Жінка повернулася на ліжко, щоб вгамувати біль у животі, який різав гострим лезом, згорнулася клубочком, підтягла під себе ноги і застогнала. І знову нудота. Так тривало всю ніч. Над ранок їй стало ще гірше, і Настя постукала кулаками у двері. Сонний охоронець прийшов не одразу і невдоволено спитав у віконце:
— Чого тобі?
— Викличте лікаря, — попросила жінка.
— Його зараз нема, прийде о дев’ятій, — пояснив. — Спи вже!
Охоронець пішов. Настя зрозуміла, що допомоги чекати марно. Вона повернулася на ліжко і намагалася думати про щось заспокійливе. Найбільше їй хотілося помитися та переодягтися. З того часу, як вони потрапили в полон, вона не мала змоги скупатися. Тієї води, що видавали на добу, було так мало, що не вистачало навіть на пиття. Насті вдавалося протирати тіло вологою тканиною, вона примудрялася навіть прати трусики, якщо це можна було назвати пранням. Але стояла спека, вона пітніла, волосся злиплося на голові так, що вона навіть не могла уявити, як його вимити і розчесати. З часом під пахвами з’явилася пітниця, потім — під грудьми, на шиї, в паху. Червоний висип докучав нестерпно, все тіло свербіло, особливо голова. Кілька разів вона зверталася до охоронця з проханням надати їй змогу помитися, але отримувала відмову — майже все місто було без води. Настя лежала й уявляла, як стоїть під теплим душем вдома, по її тілу стікають приємні струмочки води. Вона набирає в долоню запашний гель для душу і розтирає тіло. Пахне морським бризом, і тіло звільняється від втоми та бруду…