— Де мій телефон?! — спохопилася Настя. — Я забула його в будинку!
— Заспокойся, він у кишені твого фартушка, — нагадав Вадим спокійним голосом.
Настя полегшено зітхнула. Треба ж так переполошитися! Вдягла мамин передник, щоб сховати у кишеньку телефон, і забула. Стало трохи незручно за істеричний вигук, і, щоб згладити незручність, Настя спитала:
— Бачив український прапор у сусідки?
— Так.
— Тітка Дуся мужня жінка, — продовжила Настя, збираючи картоплю. — Навколо аж сичать сєпарюги, а вона знову вивісила прапор, не побоялася.
— Їй і досі погрожують сусіди?
— Зараз трохи притихли. Після того, як у Сєвєродонецьку на ринку заарештували кількох підприємців, прикусили язики.
— Але ж потім, за кілька днів, їх відпустили, — нагадав Вадим.
— Так, але бачив би ти, з якими невдоволеними пиками вони повернулися на свої робочі місця! — посміхнулася Настя. — Ніби щойно кислицю скуштували! А тихенькі які стали! Миші в нірці — не ходи й дивитись! Напевно, якусь роботу з ними провели, і це добре — іншим наука буде. Тут, у селі, сичать, як змії, не вітаються з тіткою Дусею, але терплять.
— Але ж не всі тут сєпаратисти?
— Звичайно, не всі. Проте люди налякані, тож свою думку не завжди можуть відкрито висловити. Пусте! Мине небагато часу, і люди зрозуміють, що нема нічого кращого, ніж спокійно жити на своїй землі.
— Я також вірю, що їхні засмічені пропагандою голови просвітліють, — погодився Вадим. — Питання в тому, скільки треба для цього часу?
Працювали на городі допізна. За розмовами день минув швидко і непомітно. Лише коли повернулися до хати, Настя відчула, як гуде натруджена спина.
— Зараз у літній душ, вечеряти і спати! — Настя взяла рушник, наміряючись іти митися.
— Можна я першим? Швиденько обдамся водичкою і накрию на стіл.
— Йди.
Літній душ змайстрував у садку ще батько Насті. Він виклав стіни з цегли, а нагорі прикріпив залізний бак з краником. На одну стіну спиралася залізна драбина, яку теж зварив її батько. По тій драбині треба було залізти нагору з відром води, щоб залити у бак. Кілька разів угору-вниз — і чотири відра води в баку. Вода за день нагрівалася, тож увечері можна було прийняти теплий душ.
Щоправда, бак вже замінили на новий, іноді доводилося гріти воду на плиті і доливати, щоб була тепла, але Насті подобалась батькова споруда. Вона щозими нагадувала чоловікові, що треба зробити так, аби не лазити драбиною нагору з повними відрами. Валерій обіцяв, а коли теплішало, то на городі роботи вистачало і знову руки не доходили.
— Я вже чистенький! — голос Вадима вивів Настю із задуми. — Твоя черга.
Від нього приємно пахло шампунем, милом, свіжістю і чимось таким знайомим і привабливим, що хотілося обійняти його і притиснутися до тіла, відчути його тепло. Настя підвелася зі стільця, поглянула на свої руки. «Треба не забути на ніч змастити руки кремом», — подумала і пішла митися.
Коли Настя повернулася, в кімнаті не було світла, лише посередині гарно сервірованого стола горіла рожева свічка.
— Прошу до столу! — сказав сяючий Вадим. — Ми з Барсиком постаралися, щоб усе підготувати до твого повернення.
— Приблуда повернувся — це я помітила, — посміхнулась Настя і звичним рухом намацала в кишені халатика мобільник. — А ось з якої нагоди у нас свято ще не зрозуміла.
— Сідай за стіл, зараз про все дізнаєшся.
— Цікаво, дуже цікаво! — сказала Настя, сідаючи поруч з Вадимом, бо стілець навпроти вже зайняв кіт.
Вадим відкоркував пляшку шампанського, наповнив грайливим напоєм келихи.
— Моя люба, моя кохана Настенько, — мовив він стишеним голосом. — Зараз я зроблю те, про що мріяв не один рік. Я хвилююсь, як хлопчисько на першому побаченні…
Вадим узяв руку Насті і поклав на долоню золоту обручку.
— Настусечко, я прошу тебе стати моєю дружиною! — на одному подиху промовив Вадим. — Фух! Мало серце не вискочило з грудей! Ти… згодна? Так, здається, треба казати?
Настя дивилася то на обручку, яка виблискувала у світлі свічки, то на чоловіка, який був збентежений, схвильований і трохи розгублений. Милий, добрий, коханий Вадим! Скільки разів він приходив до неї у снах, не бажаючи показати своє обличчя! Вона здогадувалася, що у снах (чи то мріях?) саме його руки торкалися її оголеного тіла, викликаючи бажання кохатися, але вона проганяла ті думки геть, бо у неї було своє, інше життя, де не було місця для нього. Тепер він поруч, зовсім близько, він пропонує стати його дружиною, а вона кліпає очима і мовчить. У горлі грудка, не від болю, від чулості, на очі навернулися сльози, хоча вона сильна і не тонкосльоза. Чому тоді змокріли щоки і бракне слів? Настя бере його руки, притискає до серця, потім нахиляє голову і цілує їх. Сльози капають на цілунок, вона дивиться йому в очі і стиха промовляє: