— Як бачите, вернувся я.
Замовив горілку з цукрової тростини, я направду її потребував. Саме тоді хтось звернув мою увагу на криваву пляму.
Тієї ночі я все крутився на ліжку; так і не заснув до світання. Коли задзвонили до церкви, по мене прийшли двоє поліцейських. Мати, бідна небіжка, здійняла крик до небес. Мене забрали, наче якогось злочинця. Два дні і дві ночі довелось просидіти у буцегарні. До мене ніхто не приходив, хіба що Луїс Ірала, справжній друг, але його не пустили. Одного ранку мене повели до комісара. Зручно вмостившись на стільці, він сказав, навіть не глянувши на мене:
— Отже це ти відправив на той світ Ґармендію?
— Якщо ви так кажете, — відповів я.
— Мені треба казати «пане». І жодних вивертів чи крутійства. Ось показання свідків і перстень, знайдений в твоєму домі. Зараз же підписуй зізнання.
Він умочив перо в чорнильницю і простягнув мені.
— Дозвольте мені подумати, пане комісаре, — здогадався відповісти я.
— Даю тобі двадцять чотири години, аби ти добре все обмізкував, у камері. Я◦не буду тебе квапити. Як не захочеш прийти до розуму, звикайся з думкою про відпочинок на вулиці Лас-Ерас.
Як можна здогадатися, я нічого не второпав.
— Якщо ми порозуміємося, то посидиш ще кілька днів. Потім я тебе випущу, а дон Ніколас Паредес запевнив мене, що владнає твою справу.
Днів виявилося десять. І тільки тоді про мене згадали. Я◦підписав те, що вони хотіли, і один із поліцейських відвів мене на вулицю Кабрера.
До конов’язі було припнуто коней, а на ґанку і всередині було більше люду, ніж у борделі. То виявився партійний штаб. Дон Ніколас, що саме попивав мате, урешті мене прийняв. Спроквола він сказав, що пошле мене в Морон, де готуються вибори. Він дав мені рекомендацію до сеньйора Лаферрера, який мав мене випробувати. Листа написав хлопчина в чорному, який, як я чув, складав вірші про халупи і нечисть — справи, які не цікавлять освічену публіку. Я◦подякував йому і вийшов. По дорозі назад за мною вже не йшов хвостом поліцейський.
Усе вийшло на добре; провидіння знає, що робить. Смерть Ґармендії, яка попервах наробила мені клопоту, тепер відкривала мені шлях. Ясна річ, влада тримала мене у жмені. Якщо я не прислужусь партії, мене запроторять до цюпи, але я храбрувався і вірив у себе.
Сеньйор Лаферрер попередив мене, що у нього мені доведеться ходити по струночці і що я можу врешті-решт стати особистим охоронцем. Я◦робив те, чого від мене сподівалися. В Мороні і згодом у кварталі я заслужив довіру своїх шефів. Поліція і партія потроху створили мені славу урвиголови; я був цінним виборчим елементом в атріумах столиці і провінції. Вибори тоді були бурхливими; не зловживатиму вашою увагою, пане, розповідаючи про ту чи іншу криваву подію. Я◦завжди не терпів радикалів, які і далі живуть, вчепившись у бороду Алема[11]. Не було людини, яка б мене не поважала. Я◦розстарався на жінку, Луханеру, і гарного буланого золотистої масті. Роками я удавав із себе Морейру, як, либонь, свого часу удавав якийсь інший цирковий ґаучо. Я◦приохотився до карт і полинівки.
Нам, старим, усе◦би балакати, та я вже підходжу до того, що хочу вам оповісти. Не знаю, чи я вже згадував Луїса Іралу. Друг, яких мало. То був чоловік уже в літах, який ніколи не цурався роботи і прихилився до мене. Він зроду ногою не ступив у партійний штаб. Жив зі свого ремесла столяра. Не задирався ні з ким і нікому не дозволяв задиратися із ним. Одного ранку він прийшов до мене і сказав:
— Тобі, мабуть, уже розказали, що мене покинула Касильда. Її відбив у мене Руфіно Аґілера.
З тим типом я мав справу в Мороні. Я◦відказав:
— Так, я його знаю. Це ще найменша негідь з усіх Аґілера.
— Негідь чи ні, але тепер він заївся зі мною.
Я◦подумав і сказав:
— Ніхто нічого ні в кого не відбирає. Якщо Касильда пішла від тебе, значить, вона любить Руфіно, а до тебе їй байдуже.
— А◦люди що скажуть? Що я боягуз?
— Моя тобі порада: не вплутуйся в історії через те, що можуть сказати люди, і через жінку, яка тебе вже не любить.
— Плювати мені на неї. Чоловік, який п’ять хвилин поспіль думає про жінку — не чоловік, а баба. В Касильди нема серця. В останню ніч, яку ми провели разом, вона сказала, що я вже підтоптався.
— Вона казала тобі правду.
— Правда болить. Хто мене тепер обходить — то це Руфіно.
11
Леандро Нісефоро Алем (1841–1896) — аргентинський політик, громадський діяч, лідер Громадянського радикального союзу.