Вина, шампанське, коньяк, віскі змішувалися в неймовірних пропорціях, але то були ті високоякісні напої, від яких під ранок нічого не болить. Їх поселили в готелі неподалік СенКруа, і повернувшись до себе, Гелена довго чула регіт її колег у коридорі й урочисте мовчання старовинного міста, де лише зрідка озивався дзвінкий дзиґар.
Йшов лише перший тиждень її перебування тут. Метушливе київське життя неймовірним чином відійшло в ірреальні потойбічні сфери. Здається, споконвіку живе вона в цьому місті у стані світлої необтяжливої самоти. Встає рано, пішки йде на роботу, а ввечері – назад, по дорозі заходячи до супермаркету, і, блукаючи величезним залом, вибирає собі щось на вечерю. А після вечері стоїть біля вікна, мимоволі зазираючи в чужі вікна на протилежному боці вузької вулички. Просто перед вікнами її номера – мансарда, де у віконцях немає фіранок. І Гелена бачить, як абсолютно сива стара жінка щось повільно їсть, а потім довго сидить біля неприбраного столу, очевидно, не маючи сил помити свою тарілку й чашку. Гелені здавалося, що вона знає цю бабусю дуже давно.
Настав вікенд. Організатори не подбали про організований відпочинок для стажистів, і кожен мав сам вирішувати, що робити на вихідні. Втомлена від київської метушні Гелена не прагнула ніяких нових знайомств. Перший день вона сама блукала старовинним містом із туристичним довідником в руках, а в неділю, втомившись від прогулянок по запаморочливо гарному, але, загалом, одноманітному ґотичному місту, довго сиділа у маленькій кав'ярні, недбало гортаючи той самий уже досконально вивчений довідник, знаючи все про славетних уродженців славного міста Льєжа, яке, виявляється, фламандською звучить як Льойк.
Кава була дуже доброю, запашною і міцною, але після другої чашечки страшенно набридла. В роті було гірко, і Гелена гостро відчула, що їй нудно, що вона марнує життя, тут, у цій кав'ярні неподалік від Сен-Ламбер, де вже давно зупинився час. Крім неї у кав'ярні був тільки один відвідувач.
Він читав газету, попиваючи пиво «Авґустин» із келиха на ніжці, особливого посуду саме для цього пива. Від усвідомлення того, що той чоловік дивиться на її ноги, відчуття марності життя зросло ще більше і врешті-решт стало нестерпним. Гелена заплатила за каву й пішла. Вона відчула: той чоловік зауважив, що вона розмовляла з офіціантом англійською. Коли Гелена повільно рушила вузенькою вуличкою у напрямку до Сен-Ламбер, то почула, що в неї за спиною грюкнули двері кав'ярні.
Наступного дня, в понеділок, Гелена весь час думала, що варто було б познайомитися з іншими стажистками, аби не бути такою самотньою наступними вихідними. Під час обіду сіла до столика до білоруски Асі, почала з нею розмову ні про що, і довідалася, що та їздила на вихідні аж до Брюґґе, бо коли ще трапиться нагода побувати в цій країні? А наприкінці робочого дня до Гелени підійшов доктор Мартин Керт, чоловік, з яким вони працювали і який ще в перший день знайомства просив називати його просто Мартом. Март поцікавився, чи не сумувала Гелена під час вікенду. А потім спитав у неї дозволу, чи не може він представити їй пана Антоніуса ван Ремера – власника крамниці антикварного посуду неподалік від Сен-Мартен. Цей магазин належить родині ван Ремер протягом семи поколінь, а сам Антоніус є надзвичайно порядною і шанованою людиною – Март простяг руку в бік чоловіка з лисиною і черевцем. Той галантно вклонився Гелені. Вона впізнала чоловіка, який учора пив пиво «Авґустин», спостерігаючи за нею із-за газети.
Незважаючи на черевце й лисину, Антоніус ван Ремер виявився напрочуд приємною і навіть привабливою особою.
Він сказав, що надзвичайно любить своє рідне місто, і хоче, щоб прибульці полюбили його так само ніжно, як і він, бо Льойк кращий за Париж, кращий за Антверпен, кращий навіть за Брюґґе. Всі пращури Антоніуса ван Ремера по чоловічій лінії були уродженцями Льойка, а всі жінки – привозними (everything what comes from far is good). Тільки в нього, Антоніуса, життя не склалося, бо він порушив традицію, одружився зі своєю сусідкою, промучився двадцять п'ять років, і, врешті-решт, розлучився. Але й досі вірить у щасливе майбутнє для себе і для свого міста – з цими словами Антоніус ван Ремер витяг удвічі грубшого довідника і простяг його Гелені.
- Тут значно кращі плани окремих районів, а також значно більше пізнавальної інформації. Ви довідаєтесь, що у Льєжі народилися не лише Сезар Франк і Андре-Модест Гретрі, а й Жорж Сіменон. А неподалік, у містечку Ерстал, живе всесвітньо відомий художник і цілитель Рене Тевіссен, який має зв'язок з космосом і лікує абсолютно всі хвороби.
Навіть тих, хто в нього не вірить, також лікує.
Гелена і Антоніус вечеряли разом. Антоніус запропонував узяти пива, і коли Гелена сказала, що, загалом, пива не любить, Антоніус заперечив: це, мовляв тому, що вона ще не куштувала тутешнього. Тут є такі види пива, за які платять неймовірні гроші, так само, як і за сортові вина. Є спеціальне пиво для риби, для птиці, для свинини, для дичини. Він із радістю частуватиме її щовечора чимось новим. Також новий знайомий наголосив, що це ні до чого її не зобов'язує. Він абсолютно безкорисливо хоче зробити приємне гості його міста. Яка ще й до того ж така розумна й освічена. Одначе родинним статусом поцікавився.