Він закрився у своїй кімнаті. Крізь двері чув, що їй декілька разів дзвонили, вітали з днем народження. Зателефонували і хазяї квартири.
– Навіщо ви мені підселили таке нещастя? – казала вона після стандартних подяк за привітання. – Не могли мені нормального мужика підібрати? А то і вдома хохли, і тут хохли.
Тепер у них все було окремо. Він знову почав щодня ходити до бібліотеки. І можна було кинути усе, поїхати додому, пофарбувати двері та підвіконня, як просила дружина, але він уперто сидів у Москві, чекаючи натхнення перших днів. Але тепер уже не любовний хміль, а лють на неї не давали працювати. В голові складались хльосткі відповіді на ті шпильки, що вона встромляла у нього щовечора.
- А, знову ґвалтівник прийшов, – вітала вона його на кухні, – зараз, зараз розкладемося зі своїм смердючим салом, зачекай хвилинку.
- Скільки ти можеш про це згадувати? І вчора, і позавчора одне і те ж.
- Ко-ти-ку! За зґвалтування сидять п'ятнадцять років! Без права на амністію! А тебе одного разу назвали миршавим, і ти уже образився, як нецілована дівка.
Він намагався мовчати. Проте не мовчала вона. Він із салом перебирався до своєї кімнати, але, як кара Господня, вона йшла за ним.
- Що, не можна замкнутися? Я також шукала якогось засува. Від твого свинотства.
- Послухай, – не витримував він, – тобі те свинство досить-таки подобалось!
- А ти знаєш, що на усіх процесах по зґвалтуванню підсудний завжди кричить: «А їй було добре!» Ти в цьому сенсі неориґінальний. Ти це знаєш?
- Не знаю! Мене завжди більше цікавили політичні процеси, а не ґвалтівні!
- А ти знаєш, як зветься мужик, який сидить за зґвалтування? І що з ним роблять у зоні інші зеки? В тому числі й політичні?
- Неправда! Політичні такого не роблять! Навіщо ти ганьбиш людей, до яких тобі, як до неба! Це брудно! А чистота приходить у світ із жінками, які за своє життя знали лише одного мужчину! Які не носять прикрас! Які не користуються косметикою! З такими, як моя дружина!
- Ну то треба було згадувати світлий образ своєї дружини, коли тобі кортіло в ту ніч!
- Та скільки ти можеш згадувати ту ніч! Я тобі вже казав, що дуже шкодую, що так сталося! І взагалі, невідомо, хто ще з нас більше винен в усьому! А може, тобі варто було перейти до гуртожитку ваших курсів, коли побачила, що виникає пікантна ситуація!
Вона вдарила його в обличчя. А потім знову вчепилася зубами у вухо. Він не міг відірвати її. Вухо вже було не його. І хоч би у друге вчепилася, а то у те ж саме, що і тоді…
Тридцять третя соната
Частина перша. Любов і смерть
Як тільки Тала побачила Олесю на порозі, то одразу ж витягла з-під прилавка порцелянову філіжанку. Іншим відвідувачам каву подавали в пластикових стаканах. Старий алкоголік Матвій, який дрімав біля порожньої пляшки й недоїденої канапки, підвівся, вклонився Олесі з особливою галантністю упосліджених і гепнувся на своє місце лише тоді, коли Олеся сіла за сусідній столик. Тала підбігла з ганчіркою, протерла поверхню.
- А мого? – промукав Матвій.
- А обійдешся.
Олеся була гарною, як сонечко. Завжди з усмішкою, з дитячим сяйвом ув очах. Всі, всі, чий погляд зустрічався з Олесиним, мимоволі усміхались їй у відповідь. І чоловіки, й жінки. Її всі любили, цю дівчину-дитину з ямочками на щічках, якій було вже за тридцять. Така дівчина просто не могла вийти заміж. Віртуальний наречений неодмінно здобув би статус недостойного чарівної Олесі.
- Як батько, Олесю? – запитала Тала.
– Батько… батько… – Олеся перестала усміхатися, – він завжди був такий тактовний, такий шляхетний, такий розумний! Кажуть, військові дурні! А він завжди все розумів!..
Батько Олесі пережив інсульт рік тому. Мати померла, доглядаючи старого. А батько встав на ноги, одначе то вже був не батько. Найжахливіше, його не можна було тримати в межах оселі. Він одягався, неслухняними руками в'язав краватку, брав палицю, йшов на люди, розповідав знайомим і незнайомим, що дочка отруїла матір і тепер хоче отруїти його…
- Він вчора був тут. Їв сосиски і салат «Смак».
- Він заплатив?
- Так, не турбуйтесь… Боже, скільки горя на світі!
До кафе увірвалися галасливі хлопці, вони розшаркалися перед Олесею і замовили собі горілки, а Олеся допила каву і попрощалася, повернувши Талі порцелянову філіжанку.
В Олесі сьогодні ранкові уроки. Це для дітей, які ходять до школи на другу зміну. Прийде жебрачка Маруся, яка не ходить до звичайної школи, а тільки до музичної. Обдароване дитя бездарної епохи. Покладе на інструмент свої червоні пальчики, заграє так, як дівчатка її віку не вміють. Маруся не знає нотної грамоти і не хоче вчити. Але гратиме, як мале чортеня.
Заплющивши очі, не помічатиме, що з носа тече на підборіддя.
- Ти би вчилась на скрипці, Марусю. Це тобі може стало б у пригоді.
- Я вчусь для душі. В переході все одно, як грати. Аби більше шуму.
За Марусю вже два місяці не платили. Раніше це робив якийсь родич. Завуч обіцяла більше не допустити Марусю до занять.
На урок до маленької класної кімнатки, куди ледве влазить інструмент, Маруся прийшла вчасно. І завучка прийшла.