Ремко готує вечерю. Він відкриває бляшанку із сосисками, ставить її грітися. Йому подобається накривати стіл на двох. Він розкладає підігріті сосиски в тарілки, дістає з холодильника з півдесятка соусів – вибирай, який сподобається. Сосиски без смаку й запаху, тільки з соусами їх можна проштовхнути всередину. Зі сміттєвого баку світився німецький штрих-код 40 на бляшанці. Який поганий смак у Емми Карлівни! Тільки сліпий патріотизм може змусити вихваляти таке!
Після вечері Ремко дістає пляшку червоного вина, наливає собі й Олені, і вони з келихами в руках знову стають біля вікна. Білий Антверпен стає синім, запалюються вікна, блищать шпилі з флюгерами.
- Я люблю Антверпен, – говорив Ремко. – Я дуже щасливий, що мої дід і баба у важкі часи не продали цього дому.
Олена згадала рядки з поезії «Антверпен», які в дитинстві чула від студента Юрка Чобітка. Рядки вражали своєю незрозумілою дурістю і невідповідністю назві:
Опять надстройка рождает базис.
Лифтер бормочет во сне Гельвеция.
Интелигенция обуржуазилась,
Родилась люмпен-интелигенция.
Так само цей вірш міг би мати назву, наприклад, «Київ», або, скажімо, «Блюменфельд», на околиці якого починалася її європейська трудова біографія… А червоне вино такого багатого букету, і дощ змиває усе, і чоловік і жінка в старому будинку піднімають і зближують свої келихи..
Діалоги та непорозуміння
Семінар «Схід – Захід: Діалоги та непорозуміння» відбувався у Німеччині в маленькому на п'ять тисяч мешканців середньовічному містечку в самому серці країни. Місце вибрано невипадково – неподалік від кордону між колишніми ФРН і НДР. У семінар було вкладено стільки коштів, що навіть гості із західної Європи були вражені, a щo вже казати про учасників з Європи східної. Для кожного учасника в готелі «Зільберґльокенблюме» зарезервували окремий номер з вітальнею, спальнею і двома туалетами. Плюс шведський стіл на сніданок, різномовні меню на обіди й вечері, кава семи сортів під час кофі-брейків між засіданнями. В усіх барах містечка напої будь-якої міцності особам з бейджами учасників семінару наливали хто скільки захоче і безплатно.
А організатори були такими чемними і тактовними, якими бувають тільки пунктуальні німці, котрим наказано бути чемними і тактовними протягом певного періоду часу.
Втім, захмарно високий науковий рівень семінару цілком виправдовував вкладені у нього кошти. Східно-західні діалоги відбувалися не тільки на засіданнях, а й у неформальних умовах під час обідів, брейків, екскурсій, у барах та в широких ліжках готельних номерів. На всіх рівнях обговорювали не лише традиційні економічні, а й психологічні, лінґвістичні, есхатологічні, інтелектуальні, національні, психосексуальні, екзистенційні та провокаційні питання.
Доповіді були надзвичайно полемічними, обговорення – надзвичайно гострими, а ініціаторами тої загостреності зазвичай були «східняки». Вони говорили про різницю в динаміці емоційної сфери та низький життєвий рівень, про різні менталітети та війну на Кавказі, і ще багато про що, чого західні інтелектуали зазвичай не здатні збагнути.
Та, попри суцільні непорозуміння між недогодованим Сходом і перегодованим Заходом, поміж учасників семінару непорозумінь не було. І гострі діалоги між західними та східними інтелектуалами завершувалися не ворожнечею, а зовсім навпаки. Про це напрочуд майстерно подбали передбачливі організатори. Серед учасників була однакова кількість чоловіків і жінок. Гості із заможного Заходу переважно були психологами, соціологами чи славістами чоловічої статі, гості зі Сходу – добре освіченими слов'янками віком до сорока. Неформальні контакти як основний інструмент поглиблення науковості гуманітарних дисциплін залагодились протягом першої вечері й закріпились упродовж першої ночі. І тільки красень із Мальме Ларс Морсон, психолог і славіст – фаховий знавець загадкової слов'янської душі – довший час залишався на самотині. Вечорами він сидів у барі готелю з келихом улюбленого рейнського рислінгу, байдуже переглядав матеріали попередніх конференцій і вдавав, нібито не бачить, як француз Анрі Пере, фахівець із соціокультурних контактів, пестить під столом коліно болгарки Петі Рачкової, яка виголошувала доповідь на тему «Презентація західної маскулінності в посткомуністичному світі». Або як його, Ларса, співвітчизник, могутній вікінґ Андерс Рандеб'єр, психолог міжнаціональної підсвідомості, стискав обидві руки москвички Наташі Орлової, яка теж досліджувала колективну підсвідомість, а конкретніше: вивчала тему берлінська стіна у підсвідомості Європи.
Але наприкінці першого тижня роботи семінару з'явилась нова учасниця: Руслана з Києва. Вона добре говорила не лише англійською, а й німецькою, а діловий костюм на засіданні й джинси по тому сиділи на ній ідеально, і Ларс зрозумів, що треба діяти, поки до трохи розгубленої Руслани не підсів гладкий корсиканець Зігомар, автор монографії з кроскультурних досліджень європейської ідентичності. Тим більше розпочати розмову було дуже просто.
- Ваша доповідь була просто блискучою. Чесно кажучи, це краща доповідь на всю Східну Європу.
- На жаль, я не чула інших.