На бригові тимчасом поставлено всі паруси, і він далі держав свій курс на Зюд-Вест; бунтівники намірялися учинити піратську виправу — скільки можна було зрозуміти, заскочити якийсь корабель на шляху з островів Зеленого Мису до Порто-Ріко. На Августа ніхто не вважав ані мало; знявши пута, йому не перешкоджали блукати скрізь — аби лиш поза сходами до кабіни. Дорк Пітерс поводився з ним мов би й ласкаво і відзволив його раз від брутальности кока. Становище Августове лишалося таки й далі вельми непевне, бо весь гурт невиводне був п’яний, і покладатися на їх добрий гумор та невважання годі було. Але найбільше в цьому становищі, як казав мені Август, боліли йому гадки про мене — і я справді ніколи не мав причини сумніватися його щирої дружньої приязни. Не раз він був рішався уже розкрити бунтівникам тайну мого пробування на борту, але повздержавсь од цього, згадуючи недавні жахливі звірства, а почасти ще й тим, що надіявся незабаром якось подати мені поміч. Він безнастанно вичікував такої нагоди; але, не зважаючи на повсякчасну його чуйність, минуло аж три дні, як пущено човен, поки вибрався слушний припадок. Нарешті, вночі проти третього дня від сходу узявся сильний вітер, і вся команда взялася перешиковувати паруси. Поки тривала ця метушня, Август непомітно дістався наниз, а тоді до каюти. Яке ж його горе і жах пойняли, коли він побачив, що каюту повернено вже на склад під усякий морський припас та корабельне обладнування. З-під сходів при цьому витягнуто кільки фадомів якірного ланцюга[3] 3; там поставлено скриню, а ланцюг той покладено просто на наш трап. Непомітно його відсунути ніяк було, і Август вернувся як-найшвидше на палубу. Ледве зійшов він нагору, штурман ухопив його за горло і заходився допитуватись, що він робив у каюті; він збирався уже спихнути Августа за борт, коли Дорк Пітерс знов відволав моєму другові життя. Але тепер на руки йому наложили окови (їх було на борту кільки пар), а ноги цупко звязали. Тоді повели його до передньої каюти та й кинули на спідню койку, коло перебірки баку, наказавши, щоб він не смів і ногою ступати на палубу, «поки бриг цей лишається бригом». Це так вирік кок, кидаючи Августа на койку — а що воно саме мусило значити, ледве чи можна сказати. Проте, вся ця історія, як покажеться далі, хіба що уможливила мій порятунок.
РОЗДІЛ V
Коли кок забрався з каюти, Август на кільки хвилин віддавсь цілковитому одчаєві, не надіючись встати коли живим із цієї койки. Він рішився тепер розказати про мене кому-будь із команди — хто тільки перший зійде до нього вниз; він гадав, що краще вже хай я попробую щастя з бунтівниками, ніж конати безводдям у трюмі — бо це вже десять день я сидів там, а мого глека з водою не вистало б добре й на днів чотири. Отак міркувавши, Августові раптом спало на мисль, що можна десь добратись до мене через головний трюм. Коли б не такі обставини, трудність і риск цієї спроби може б були спинили його; але тепер, що однаково він не дуже надіявся виціліти ― отже й не мав чого губити — то й узявся усім своїм серцем до цього діла.
Перша турбота була йому — пута на руках. Зразу він не бачив жодного способу, як їх поскидати, і боявся, що стане на цім при самім початку роботи; та пильніше розглянувшись, він спостеріг, що їх можна що-хвилі позбутися дуже легко й безболісно, просто висиливши звідти руку—цей ґатунок оков ніяк не годиться людям молодим, бо в них кості дрібніші й гнучкі. Тоді він розвязав собі ноги, уложивши мотуз таким способом, що, коли б хто зійшов наниз, він міг легко його зав’язати наново; усе це зробивши, Август узявсь роздивлятись перебірку, де вона приходилась до койки. Вона тут була з тонкої соснової дошки, на дюйм ушир, і Август побачив, що її легко можна прорізати. Але тут почувся на сходах голос, і він саме тільки встиг усилити праву руку в окови (лівої він не виймав) та затягти на щиколотку мотуз — рухомим вузлом — коли зайшов Дорк Пітерс із Тигром; пес живо скочив на койку і ліг. Власне Август сам і привів Тигра на корабель, знавши мою до нього любов та погадавши, що це мені буде приємність — мати Тигра з собою в мандрівці. Запровадивши мене до трюму, він зразу одправивсь до нашого дому по Тигра, але якось забув мені це згадати, як приносив ото годинника. Відколи зчинився бунт, Август не бачив пса, аж до появи його з Дорком Пітерсом, і вже гадав був, що той десь пропав — що може який зловтішний негідник із штурманової банди викинув його за борт. Згодом виявилось, що Тигр якось заліз під китоловний човен, а що там не було місця повернутися, то він і не зміг звідти вибратись. Нарешті визволив його Пітерс, і з тим добрим чуттям, що йому мій друг гаразд пізнав далі ціну, привів тепер собаку до нього в каюту як за товариша, а заразом оставив йому трохи солонини з картоплею та глек води; нагору Пітерс пішов з обіцянкою, що взавтра принесе чогось більше поїсти.