Великий буровісник завбільшки такий, як звичайний альбатрос, і такий самий жадний на м’ясо. Часто звуть його костоломом або морським орлом. Це птиця зовсім не боязка; на смак, коли добре запечена, добра. В польоті вона часом ніби от-от спадає на поверхню води: розгорне крила, і так мов би зовсім не рушить ними, мов би не чинить ніяких зусиллів.
Альбатрос належить до найбільших і найлютіших норовом птахів у Південних морях. Він із роду чайок, і бере добичу вльот, спускаючись на землю тільки на плід. Між цими птахами та пінґвінами існує надзвичайно дивне сполування. Гнізда свої вони укладають на один взір, із погодженням на обидві породи — гніздо альбатроса міститься в центрі невеликого прямокутника, утвореного гніздами чотирьох пінґвінів. Збір отаких таборів мореплавці звуть кублищем. Ці кублища описувано вже нераз, та що мої читачі може ніколи не бачили цих описів — а до того ж, я й далі маю ще тут говорити про пінґвінів та альбатросів — то й не годиться мов дечого не сказати про те, як будується кублища та як ця птаха в них живе.
Коли приходить час висиджувати яйця, птиця збирається великими гуртами і кільки днів наче роздумує, що їй далі слід чинити. Нарешті беруться до роботи. Вишукують пласку містину належного розміру (звичайно три-чотири десятини), як-найближче до моря, але так, щоб хвиля туди не сягала. Ділянку під кублища вибирається як-найрівнішу, де менше каміння. Коли це зроблено, птахи, мов би спонукувані єдиною мислю, одностайно беруться планувати, з математичною точністю, квадрат або паралелограм — як краще дозволяє вибраний ґрунт — а завбільшки якраз такий, щоб добре вміщав увесь гурт, ніяк не більший: це ніби для того, щоб не пускати надалі усяких приблудних, которі не робили над табором. Одну сторону назначеної отак містини пускають рівнобіжно із берегом і лишають одкритою, для входу й виходу.
Одмежувавши границі кублища, посельці заходжуються його вичищати від усякого громозду; вони визбирують камінь по камені, виносять його поза табір та й складають якраз при границях; таким чином зводиться стіну по трьох суходільних сторонах. Попід самою стіною робиться рівну, надзвичайно гладеньку стежечку округи всього табору, футів на шість чи вісім завширшки — це на загальний шпацір.
Далі треба всю цю площину побити на невеличкі квадрати, убільшки достоту однакові. Для цього на всім обширі кублища прокладається вузенькі, добре вигладжені стежечки; вони перехрещуються прямими кутами. На кожному перехресті кладеться гніздо альбатроса, а пінґвінове в центрі кожного квадрата — таким чином, кожному пінґвінові сусідять чотири альбатроси, а кожному альбатросові таке саме число пінґвінів. Пінґвінове гніздо, це просто ямка в землі, зовсім мілка—щоб тільки не скочувалось єдине пінґвіна яйце. Альбатрос улаштовується не так уже просто; він виводить собі горбок, заввишки на який фут, а в діяметрі два фути. Укладається цей горбок із землі, деревинок, виловлених із моря, та черепашок. На вершині горбка альбатрос звиває гніздо.
Птахи спеціяльно турбуються тим, щоб ні на мить не лишати гніздо без нікого. Це ведеться під увесь час висиджування, ба й потім, аж поки молодий виплід так уматеріє, що може дбати вже сам собою. Коли самець одлітає в море на здобич, самка лишається при своїй повинності і зважується десь одійти аж тоді, як повернеться її пара. Яйця ніколи не кидається впорожні — одна птиця виходить з гнізда, друга вгніжджується на її місце. Ця обережність потрібна для того, що в кублищі взагалі панує злодійський норов: осельці без ніякої совісти викрадають одне одному яйця при першій підходящій нагоді.
Є такі кублища, де пінґвіни та альбатроси становлять усе населення; але здебільшого там можна надибати всіляку морську птицю. Вона заживає всіх прав громадянства, а гнізда ліпить усюди, де тільки знайде вільну містинку, не втручаючись, одначе, в осади тих більших птахів. Надзвичайно цікаво виглядають такі табори, коли глянеш на них звіддалеки. Все повітря понад осадою аж чорніє хмарою альбатросів (всуміш із меншими породами); вони безнастанно ширяють тут, то вилітаючи в океан, то вертаючи додому. Тут же видно юрму пінґвінів: ті походжають вузькими стежечками, інші, своїм характерним солдатським кроком, марширують кругом по головній алеї, що обходить кублище околом. Словом, отак на них подивившися, нічим не дивуєшся так, як тим духом мислення, що його виявляють ці пернаті істоти; і річ певна, ніщо так не здатне викликати думки в кожнім розсудливім людськім розумі.