Кільки днів після цих неплідних розшуків ми все оглядали кожен клапоть землі на вершині, щоб знати, який вона має для нас пожиток. Ми побачили, що їстивного тут немає нічого, крім отих отруйних горіхів та буйної цинготної трави; вона тут поросла на малій ділянці, на півсотні квадратних футів, і мала невдовзі кінчитися. Скільки пригадую, це був день п’ятнадцятого лютого, коли в нас не лишилось жодного стебельця цієї трави, а горіхи ось-ось кінчались: ледве чи наше становище могло бути іще гіркіше. 9 Шістнадцятого ми вдруге кругом обійшли стіни нашої в’язниці, сподіваючись десь знайти шлях до виходу — але марне. Ми спускалися також у те провалля, де нас колись завалило, із слабою надією відшукати в кінці цього тунеля якийсь хід до головного яру. Але й у цім ми мусили розчаруватися — тільки й того, що надибали там і витягли нагору один мушкет.
Сімнадцятого ми вирішили докладніше оглядіти чорно-гранітне провалля, куди ми ото потрапили при першому розшукові. Ми пригадували, що в одну із розколин у стінах цього колодязя ми зазирнули побіжно, а тепер хотіли розслідити її усю — дарма що вже не мали жодної надії знайти тут якийсь отвір.
Нам не дуже трудно далося дістатись удруге на дно провалля, і на цей раз ми були настроєні досить спокійно, щоб уважно його роздивитись. Це була таки справді містина найдивнішого вигляду, який лиш можна собі уявити, і ми заледве могли повірити, що це чисто природний утвір. Весь колодязь, від східнього до західнього краю, мав довжини ярдів п’ятсот, коли брати усі вилучини, а відстань од сходу на захід по простій лінії була десь (мушу казати угадкою, бо в нас не було жодних способів зміряти точно) не більше як сорок чи п’ятдесят ярдів. На першому переході, углиб провалля, себ-то, сказати, футів на сто униз од вершини гори, стіни його мало були подібні одна до одної і, видно, ніколи не сполучалися між собою, бо поверхня однієї стіни була з мильного каменю, а друга — мергелева, поцяткована якоюсь металічною породою. Пересічна відстань між стінами становила тут, мабуть, футів шість, але ніякої правильности утворення наче не виявлялось. Зате далі поза відзначену глибину проміжок поміж стінами зразу спадався, і вони починали тягтись паралельно, хоч на деяку відстань углиб іще зберігали різність поверхні та матеріялу. Іще далі, на п’ятдесят футів від дна, заходила цілковита правильність утворення. Стіни тут достоту були між собою подібні і матеріялом, і кольором, і напрямком поверхні, зложені із блискучого чорного граніту, а відстань між ними, у всіх протилежних точках, становила точнісінько двадцять ярдів. Точну форму провалля найкраще зрозуміти з дальшого рисунку, зробленого на місці, бо я мав, на щастя, з собою олівець та записну книжку. В дальших пригодах я дуже пильно оберігав їх, і саме їм завдячую пам’ять про численні предмети, що інакше мали б геть одлетіти з моєї пам’яти.
Цей рисунок (дивись рисунок 1) дає загальні зариси провалля, без менших западин; із них по узбіччях провалля видно лиш дескільки, і кожна має відповідний виступ на противному боці. Дно провалля все було вкрите майже нечутним на дотик порохом, а під ним ми знайшли той самий чорний граніт. Праворуч, на нижчому краї, слід звернути увагу на невеликий отвір; це згадувана вище розколина, що саме для докладнішого її огляду ми й спустилися вдруге у провалля. На цей раз ми завзято взялися пробиватись до неї, зрізавши геть тернові кущі, що заступали нам шлях, та розкидавши величезну купу гострих кременів, дещо схожих формою на вістря списа. Нам додавав рішучости слабий відблиск світла із дальнього краю розколини. Кінець-кінцем ми добилися футів на тридцять угору і побачили над собою низьке, правильної форми склепіння, при основі устелене таким самим недочутим під пальцями порохом, як і в тім головнім проваллі. Тут на нас ударило ясним світлом і, поминувши короткий вигин, ми опинилися в другім високім склепі; він був достоту подібний до першого, тільки іншої подовжної форми. Тут подається загальний його обрис (див. рисунок 2).
Вся довжина цієї провалини, від отвору а, вздовж вигину b, до окраїни d становила п’ятсот п’ятдесят ярдів. При с ми знайшли невеликий отвір, подібний до того, що ним ми вибрались із першої провалини; і цей був так саме загороджений тернами та білим гоструватим кременем. Ми пробилися крізь нього на відстань футів у сорок, і вийшли у третю провалину. Вона знов була і достоту як перша, за винятком подовжної форми — отакої (дивись рисунок 3).