У жанрі моногатарі перша відома повість-казка «Такеторі моногатарі» («Оповідь про Такеторі») з’явилася в кінці IX або на початку X століття (героїні роману про Ґендзі читають її під назвою «Кагуя-хіме»), ще дві прозові повісті-казки того часу вже тоді були втрачені. Це оригінальний міф про дівчинку Кагуя-хіме, яку Такеторі — рубщик бамбука — знайшов у зрізі стовбура бамбука, про те, як вона виросла в чарівну красуню, відкинула домагання шляхетних кавалерів (зокрема й імператора) і зрештою вернулася до рідних (виявилося, що вона місячна царівна). Особливо вражає відліт красуні (в космос (?)) з гори Фудзі — виходить, що вже понад тисячу років тому в народній творчості людей (а текст «Такеторі» — це запис народних казок) передавалися мотиви іншопланетян і космічних подорожей.
Друга половина X століття відзначається як час появи в епістолярних жанрах перших новел. Серед багатьох моногатарі тієї доби виділяються «Уцубо моногатарі» («Оповідь про дуплисте дерево») невідомого автора та «Отікубо моногатарі» («Оповідь про життя дівчини із нижньої кімнати») — японський варіант теми про Попелюшку.
На початку XI століття Мурасакі Сікібу, шляхетна пані на службі у дружини імператора Утідзьо, написала повість «Ґендзі моногатарі», обезсмертивши таким чином суспільство епохи Хейан (описавши, ясна річ, життя еліти цього суспільства), в найбільшому за обсягом прозовому творі того часу, та й наступних часів також.
На більш ніж тисячу сторінок (при перекладі на європейські мови) розгорнуто сюжет, який у часовому вимірі охоплює понад 3/4 століття і розкриває життя та терени любові принца, відомого за життя як Блискучий Ґендзі, а після його смерті любовні походеньки Каору — його сина, насправді внука його найкращого друга. Перші списки повісті (точніше, фрагменти повісті) з’явилися ще за життя Мурасакі (початок XI ст., вірогідно в 1025 р.), лише пізніше — у XII—XVI століттях повний текст твору було зведено воєдино.
Як бачимо із вищесказаного, написання епохального прозового твору cпиралося на певну літературну традицію, що склалася протягом попередніх століть. Але таку широту погляду в часі і кількості літературних героїв (деякі з них реальні особи), глибину психологічного осмислення поведінки героїв і суті подій, що відбуваються, витонченість естетичного відчуття речей і навколишнього світу було репрезентовано вперше. І це тисячу років тому! На той час в Європі ще не написано було літературних творів такої значущості, а в Китаї, хоч вони і були, але написані на дещо вужчих і духовно-цивілізаційних засадах, і щодо витонченості мовно-комунікаційних можливостей. Згадаймо про триєдність формування японської цивілізації: сінтоїзм—конфуціанство—буддизм, а також більші комунікаційні можливості системи ієрогліф—кана проти викладу виключно ієрогліфами.
Світи людини і суспільства епохи Хейан у «Ґендзі Моногатарі»
Отже, в епоху Хейан склалося аграрне суспільство, засади державного управління в якому будувалися на принципах законодавства кодексу «Тайхорьо», запозичених з Китаю. Правда, якщо в Китаї вертикаль чиновницької ієрархії традиційно формувалася на основі жорсткого відбору на державних іспитах, то в Японії того часу вирішальними були родинні зв’язки. Тому відносини в суспільстві і внутрішня політика цієї епохи — складна взаємодія кланів вищої аристократії. В часи, описані в романі про Ґендзі, домінували регенти і рідня із клану Фудзівара (авторка роману — Мурасакі Сікібу — теж із родичів цього клану). Та сув’язь політичних відносин дедалі ускладнювалась, виросли в самостійні сили клани, що вели родовід безпосередньо від імператорської сім’ї. Так, фактично незалежним став клан Тайра, відособився під новим родовим прізвищем клан Мінамото (герой роману Ґендзі зрештою теж став Мінамото). В Середні віки при розгалуженні кланів пішли: від Мінамото — Токугава (в епоху Сьогунату понад 300 років керували самурайськими урядами аж до революції Мейдзі 1868 р.), Асікага та ін.; від Тайра — Міура і Ходзьо; від Фудзівара — Уцуномія та ін. Наприкінці періоду Хейан усе це призвело до кривавої сутички родів Тайра і Мінамото (війна Тайра і Мінамото описана у великому воєнному романі-епопеї «Хейке моногатарі»), остаточну перемогу здобули Мінамото в битві при Дан-но ура (1185 р.). Так завершилась епоха Хейан.