Всю ніч, не вгаваючи, у храмі правилися служби. А коли розвидніло, Укон зайшла в келію знайомого монаха, щоб спокійно поговорити з годувальницею про панну. Дівчина, соромлячись змученого вигляду і вбогого дорожнього одягу, все одно вражала незвичайною красою. «Зовсім випадково я потрапила на службу в один із найпочесніших столичних домів, і хоча бачила багатьох вродливих жінок, але довгий час вважала, що ніхто з них не може зрівнятися з дружиною Великого міністра[49]. Та от недавно у неї з’явилася вихованка, яка справді перевершує її красою. І немає в цьому нічого дивного, якщо вона дочка такого батька, який ніжно дбає про її виховання. Однак наша панночка, навіть у цьому скромному вбранні, не гірша за неї, що мене дуже тішить. Пан міністр ще за життя свого батька мав змогу зустрічатися з жінками найвищих рангів, не кажучи вже про простих придворних дам. Так от він казав, що серед них справжніми красунями можна назвати лише двох — покійну Імператрицю-дружину[50] і його юну вихованку[51]. Щоправда, мені важко про це судити, бо Імператриці-дружини я ніколи не бачила, а якою буде юна дочка в майбутньому, зараз можна лише гадати. А тому в моїх очах дружину Великого міністра нема з ким порівнювати. Здається, що й сам він такої думки, просто не хоче говорити про це вголос. Я не раз чула, як він жартував: «Для мене надто велика честь, що ви — моя дружина». О, справді, як подивлюся на цю пару, то здається, наче сама молодшаю. «Такої краси ніде більше не зустріну», — завжди думала я, дивлячись на них, але тепер бачу, що помилялася, адже все в цьому світі має межі, і навіть у найвродливішої красуні немає сяйва над головою, а тому я впевнена, що наша панна перевершить багатьох», — сказала Укон, з усміхом дивлячись на дівчину, а стара годувальниця, зрадівши, відповіла: «І от таку красу ми могли поховати в провінційній глушині. Я так жаліла її, та водночас журилася, що кинула рідний дім, усе господарство, розлучилася з дітьми, які служили мені опорою, і поспішила сюди, в столицю, яка за ці роки стала мені зовсім чужою. Допоможіть їй якомога швидше вибитися в люди. Адже той, хто прислуговує в шляхетних родинах, може мати надійні зв’язки. Постарайтеся повідомити про неї її батька і домогтися, щоб він визнав її». Засоромившись, дівчина відвернулася.
«Хоча я низького стану, але родина Великого міністра користується моїми дрібними послугами... І от одного разу, коли я зітхала: «Що сталося з малою панною?» — господар сказав: «Я також хотів би її розшукати, отож якщо дійдуть до вас якісь чутки... » — згадала Укон. «Звичайно, Великий міністр — знатна людина, але вже має дружину високого роду. Мабуть, краще спочатку повідомити про панночку її батькові, міністрові Двору», — порадила годувальниця, і Укон розповіла їй про останні дні її пані[52].
«Великий міністр так і не міг забути про свою непоправну втрату. Не раз зізнавався мені, що дочка була б йому спогадом про покійну матір. Власних дітей у нього небагато, і він був готовий взяти її до себе, оголосивши людям, що це його рідна дочка, яку недавно розшукав, — вела далі Укон. — Однак у той час я була молода і недосвідчена, багато що мене стримувало[53], тож я так і не посміла навідатися до вас. А вашого чоловіка я мигцем побачила, коли, отримавши посаду Дадзай-но сьоні на Цукусі, він перед від’їздом приходив засвідчити свою повагу панові міністру, але поговорити з ним я так і не змогла. Я сподівалася, що ви залишили панну в будинку на П’ятій лінії, де цвіли квіти «вечірнє лице»... Який жах! Виявляється, вона мало не стала звичайною провінціалкою!» Цілий день вони згадували про минуле, молилися і читали сутри.
З келії високо в горах було видно натовпи прочан, які прямували до храму. Внизу протікала річка Хацусе.
Видно, недарма я молилася...» — сказала Укон, а дівчина відповіла:
По її щоках текли сльози, які, однак, не зменшували її чарівності.
«Попри вроджену красу життя дівчини в провінції могло завдати їй шкоди так само, як подряпина на перлині. Тож можна лише уявити, скільки зусиль годувальниця витратила на те, щоб дівчина стала такою бездоганною!» — подумки дивувалася Укон. Якщо покійна мати Юґао вражала майже дитячою сором’язливістю і лагідною вдачею, то в красі її дочки було щось горде й незвичайно витончене. Укон навіть подумала, що Цукусі не така вже й дика місцевість, але не могла зрозуміти, чому всі інші знайомі, які будь-коли поверталися звідти, залишалися незмінними провінціалами.