«Чому ви повернули ці записки? — спитала Мурасакі. — Їх треба було переписати для нашої панночки. Я колись мала такий посібник, але, на жаль, його знищили комахи. Людині, яка не читала таких записок, важко опанувати таємниці поетичної майстерності».
«А я от вважаю, що для виховання нашої панночки такі записки не потрібні. Жінці не треба зосереджуватися на чомусь одному. Щоправда це не означає, що вона має бути неосвіченою. Мені до вподоби жінки, в яких за зовнішньою лагідністю ховається тверда вдача», — сказав Ґендзі, як видно, не збираючись відповідати на листа.
«Але ж у ньому сказано: «вбрання поверну». Краще все-таки дати відповідь», — порадила Мурасакі.
Як добра людина, Ґендзі з легким серцем написав, здається, таку відповідь:
О, як я добре розумію Ваше нарікання...».
Перша пісня
Головні персонажі:
Ґендзі, Великий міністр, 36 років
Мурасакі, пані Весняних (Південних) покоїв, 28 років, дружина Ґендзі
Панночка, 8 років, дочка Ґендзі й пані Акасі
Акасі, пані з Північних покоїв, 27 років, кохана Ґендзі
Суецумухана, дочка принца Хітаці, кохана Ґендзі
Уцусемі, вдова намісника Хітаці
Тамакадзура, панна із Західного флігеля, 22 роки, дочка Юґао і міністра Двору, названа дочка Ґендзі
Цюдзьо, Юґірі, 15 років, син Ґендзі та Аої
Бен-но сьосьо, Кобай, син міністра Двору
Ранок першого дня Нового року видався ясним, без жодної хмарини на небі. Навіть за непоказними огорожами у проталинах снігу пробивалася молода зелень, крізь хиткий туман, що ніби віщував близьку весну, прозирали свіжі бруньки дерев і, природно, людські душі переповнювала радість. Ще привабливіше виблискувала садиба на Шостій лінії, а сад був наче встелений коштовним камінням. Усе тут — зовні і всередині — було настільки розкішним, що не вистачило б слів, щоб його описати.
Особливо гарним був сад перед Весняними покоями Мурасакі. Аромат сливового цвіту, що плив у повітрі, змішуючись із пахощами з-поза завіс, створював враження, що саме тут — земля Вічного блаженства. Мурасакі, попри високе становище, жила спокійно й розмірено. Наймолодших і миловидних служниць вона передала юній дочці Ґендзі від пані Акасі, а при собі залишила старших жінок, які перевершували молодих витонченістю манер і вишуканістю одягу. Зібравшись купками, жінки, справляючи «хаґатаме[64]», пригощалися навіть «дзеркальними мотіі[65]» і, бажаючи одна одній щастя в прийдешньому році, одному з тисячі, жартували й сміялися. А коли прийшов Ґендзі, то, заскочені зненацька, вони ледве встигли опустити руки.
«О, скільки лунає побажань! Але напевне, кожна з вас має якісь свої власні прагнення. Відкрийтеся мені, і я молитимуся, щоб вони справдилися», — сказав він. Його усміхнене обличчя видавалося втіленням усіх радощів перших днів року.
Цюдзьо, особа вельми самовпевнена, відповів: «Куштуючи дзеркальні мотіі, ми повторювали: «Тисячоліття буде відбиватись...»[66] А чого ще нам бажати?»
Від самого ранку до Ґендзі приїжджало багато гостей і тому через загальну метушню лише надвечір він зміг відвідати коханих жінок у садибі на Шостій лінії з новорічними привітаннями. Він встиг заздалегідь так ретельно причепуритись, що від нього не можна було очей відірвати.
«Сьогодні вранці я позаздрив вашим служницям, коли почув, як вони жартували, обмінюючись новорічними побажаннями. Тож дозвольте і мені разом з дзеркальними мотіі передати вам привітання з Новим роком», — сказав Ґендзі, звертаючись до Мурасакі, й злегка жартівливим тоном побажав їй довголіття: