Але, незважаючи на такі наполегливі вмовляння, принцеса передала йому: «У час жалоби, коли моя душа засмучена великим горем, ви домагаєтеся від мене неможливого. Наче не досить, що я страждаю від людського поголосу, то ще й ви проявляєте неабияку жорстокість...» — і, як видно, твердо вирішила тримати його на відстані. Але хіба такі слова могли його зупинити? Адже його невдача неодмінно набуде розголосу. Крім того, Юґірі здалося, що і служниці дивляться на нього скоса.
«Якийсь час я готовий слухняно підкорюватися бажанням вашої пані, — сказав він, — і не порушувати її душевного спокою, але хіба не краще нам підтримувати, хоча б для годиться, подружніх стосунків? Адже в протилежному випадку, коли я припиню свої відвідини, її імені буде завдано великої шкоди. Справжня біда, що вона сприймає все так по-дитячому однобоко...»
Після таких докорів Косьосьо не могла не погодитися з Юґірі й, пожалівши, впустила його через північні дверцята комірчини, якою зазвичай користувалася прислуга. Приголомшена принцеса не тямилася від обурення через зраду служниці і в неї майнула думка, що, напевне, всі люди такі, і невідомо, що ще чекає її в майбутньому, якщо поруч не залишилося нікого надійного.
А тим часом Юґірі, пустивши у хід всю свою красномовність, узявся ділитися з принцесою житейською мудрістю. Він намагався то зворушити, то зацікавити, але, на жаль, залишився для неї, як і раніше, осоружним і ненависним.
«Тепер, коли я побачив, як ви мене зневажаєте, — сказав він, — то відчуваю сором і каюся у тому, що так нерозважно віддався нездійсненній мрії. Але, на жаль, нічого не можна змінити, бо все одно ніщо вже не врятує вас від людського поголосу. Чи не краще примиритися з неминучістю? Кажуть, іноді з розпачу людина кидається у морську прірву. Тож може, ви пірнете у безодню мого кохання?»
При цих словах принцеса раптом голосно заридала і, прикривши голову краєм нижнього одягу, сиділа перед ним така безпорадна, що не можна було дивитися на неї без жалю. «Але чого вона так поводиться? — подумав Юґірі. — Чому я для неї такий осоружний? Будь-яка інша жінка, навіть найвпертіша, давно розм’якла б. А от її таку ж бездушну, як дерево чи камінь, нічим не можна зворушити. То невже це справді означає, що наші долі ніяк не пов’язані в минулому народженні?»
Прикро вражений таким здогадом, Юґірі раптом подумав про самотню дружину{42} з Третьої лінії, згадав, як колись вона щиро його любила, як була щаслива в подружжі й протягом років безмежно довіряла йому... Але тепер через його примху їхнім добрим стосункам настав кінець. Засмучений такими роздумами, він перестав втішати принцесу і просидів до самого світанку, мовчки зітхаючи. Оскільки було нерозумно приїжджати лише для того, щоб відразу виїхати, то Юґірі вирішив залишитися і весь наступний день провів у будинку на Першій лінії. Обурена його зухвалістю, принцеса трималася якомога далі від нього, а він то нарікав на її дитячу впертість, то жалів її.
У її комірчині не було майже нічого, окрім декількох шафок і китайських скриньок з пахощами. Розсунувши їх, служниці на звільненому просторі, влаштували постіль для своєї господині. Хоча кімнатка була темною, але вранці сюди все ж проникало сонячне проміння, і Юґірі, скориставшись цим, відкинув одяг, під яким лежала принцеса, і, піднявши її скуйовджене волосся, вперше зазирнув їй в обличчя. Воно було по жіночому м’яким і благородним. Щодо Юґірі, то він був тепер навіть гарніший, ніж у розкішному парадному вбранні. Згадуючи, що навіть її покійний чоловік, що сам не вирізнявся особливою красою, іноді вельми зневажливо ставився до її зовнішності, принцеса переймалася тим, чи зможе вона, така бліда й змарніла, привабити Югірі хоч на короткий час. Так чи інакше, вона постаралася опанувати себе і дати лад власним почуттям. Найгірше, що люди, почувши про все з чужих уст, неодмінно засудять її за те, що все сталося під час жалобних днів, а вона не зможе нічого сказати на своє виправдання. Словом, не було їй спокою.
Воду для умивання і ранковий рис служниці подали у звичний покій принцеси. Оскільки темнувате жалобне оздоблення не годилося у такий особливий день, то на східній стороні покою поставили ширми, а з боку внутрішніх покоїв — скромні жовтувато-брунатні переносні завіси і подвійні шафки з аквілярії. Про все заздалегідь подбав намісник провінції Ямато. Служниці, прислуговуючи на сніданку, замінили свій жалобний одяг на жовтий, червоний, темно-фіолетовий, зеленувато-сірий, а також світло-бузковий і жовтувато-зелений неяскравих відтінків. Останнім часом в будинку на Першій лінії жили самі жінки, і господарство без належного догляду занепало. Лише намісник провінції Ямато розпоряджався кількома слугами, намагаючись підтримувати лад у домі. Але як тільки стало відомо про прибуття сюди такого високого гостя, колишні службовці, які перед тим нехтували своїми обов’язками, поспішили у приміщення домашньої управи і ревно взялися до своїх справ.