«Можливо, що це та сама жінка, — сказала Імператриця, коли вони з Косайсьо залишилися удвох. — А чи не треба було б повідомити Каору?»
Однак Косайсьо так і не зважилася цього зробити, бо не знала, що та жінка і Содзу приховують, а крім того, вона не була настільки близькою з Каору, щоб заводити з ним розмову на таку делікатну тему.
Коли невдовзі Перша принцеса остаточно одужала, Содзу повернувся у гори. По дорозі до себе він знову заїхав в Оно, і сестра насварила його: «Хіба ви не розумієте, що, ставши монахинею у такому юному віці, вона може обтяжити свою душу ще тяжчими гріхами? Чому ви не порадилися зі мною?» Але, на жаль, уже було пізно.
«Тепер вам треба думати лише про молитви. І старі, і молоді — всі піддаються часом примхам долі. Тому я не дивуюся, що саме вам відкрилася марнота суєтних надій», — сказав Содзу, збентеживши Укіфуне такими словами.
«Пошийте собі нове вбрання», — сказав Содзу, подарувавши їй візерунчасту парчу, шовк і серпанок.
«Поки я живий, я подбаю про вас, — додав він. — Народившись у світі марноти, люди жадають тільки скороминущого блиску і слави. А поки це так, усім — і мені, і вам — важко розірвати пута, що зв’язують нас з цим світом. Але коли людина віддаляється у ліси і присвячує себе молитвам, в її душі немає місця ні для сорому, ні для образ. Людське життя на цьому світі таке ж нетривке, як опале листя...»
Трохи помовчавши, Содзу вимовив: «Біля Соснових воріт до самої зорі місячне світло блукає...» {339} Зустрівши у простого монаха стільки розуміння і благородства, Укіфуне слухала його, відчуваючи, що нарешті знайшла справжнього наставника.
Цілий день понуро стогнав вітер. «У такий час гірським монахам ридання підступає до горла...» — зауважив Содзу, і, почувши його слова, Укіфуне мимоволі подумала: «Отже, тепер і я — гірська монахиня. Бо недарма я весь час хочу плакати».
Підійшовши до галереї, вона глянула на далекі вершини і раптом побачила гурт людей у різнобарвному мисливському вбранні. По цій дорозі рідко хто піднімався до гори Хіей. Лише іноді можна було помітити монаха, який бреде чи то з Куродані, чи то ще звідки, а от сьогодні серед мирян, як не дивно, вона помітила Цюдзьо, який так і не зумів примиритися з поразкою.
«Хоч уже марно тепер скаржитися, але все ж...» — подумав він і вирушив в Оно. А коли приїхав, забув про все на світі, зачарований осіннім листям, що виблискувало небаченим розмаїттям барв. «От було б добре знайти у такій тихій місцевості жінку з веселою, безтурботною вдачею!» — подумав він.
«Останніми днями у мене було трохи вільного часу, — сказав Цюдзьо, милуючись прекрасним краєвидом, — і, не знаючи, чим зайнятися, вирішив подивитися на гори в осінньому вбранні. Ці дерева такі гарні, що хочеться, як бувало, влаштуватися під ними на нічліг».
Монахиня, як звичайно, заплакавши, відповіла:
На це Цюдзьо так відгукнувся:
Оскільки він ніяк не міг забути про Укіфуне, яка стала для нього недоступною, то попросив: «Дозвольте хоч здалеку подивитися на неї у новому вигляді, як ви і обіцяли раніше».
Сьосьо зайшла у внутрішні покої і, глянувши на Укіфуне, мимоволі подумала, що таку красуню і справді не годиться нікому показувати. На жінці було неяскраве червонувато-жовте спіднє і світло-сіре верхнє вбрання. Пишне волосся віялом розсипалося по плечах, а обличчя вражало тонкими рисами і такою виразністю, ніби щойно було набілене і нарум’янене. Було видно, що вона ревно молиться. Перед нею лежав розгорнутий сувій із сутрою, а поруч, на планці завіси, висіли чотки. Вона мала такий привабливий вигляд, що мимоволі хотілося закарбувати її образ пензликом на папері. Щоразу, коли Сьосьо дивилася на Укіфуне, на очах у неї наверталися сльози. А що ж мав відчувати чоловік, давно закоханий у неї? Зміркувавши, що кращої нагоди не буде, Сьосьо вказала Цюдзьо на невеликий отвір у перегородці біля замку і завбачливо відсунула завісу, яка могла б йому завадити. Хіба міг Цюдзьо уявити собі, що Укіфуне така прекрасна? Прийнявши постриг, вона набула такого ідеального вигляду, що йому стало навіть сумно та прикро, що не він спричинився до змін її зовнішності. Злякавшись, що не зможе стримати напливу почуттів і тим самим видасть себе, Цюдзьо поспішно відійшов.