Сподіваюся, що Ви не забудете нас і тепер...»
Куродо-но сьосьо зайшов прямо в будинок. Його провели на галерею південних покоїв, де запропонували подушку-сидіння. Служниці не знали, що й сказати. Ще більше розгубилася сама принцеса. Куродо-но сьосьо з-поміж братів вирізнявся приємною зовнішністю і бездоганними манерами. Він сидів, спокійно оглядаючись, і, здавалось, згадував про минуле, пов’язане з його покійним братом{46}.
«Я так звик сюди приходити, що зараз почуваюся, немов удома. Але, може, це вам не до вподоби?» — натякнув він.
Принцеса не мала ніякого бажання відповідати на листа. «Я не зможу написати», — сказала вона. «Але ж це нечемно! Не будьте схожою на малу дитину, яка не здатна сказати, що вона відчуває! А лист, написаний посередником, може сприйматися як образа...» — зібравшись навколо принцеси, повчали жінки.
«О, якби мати була жива! — подумала принцеса, заплакавши. — Хоч би якою нерозумною вона мене не вважала, але скривдити не дала б нікому». Сльози скапували на папір раніше від туші, і вона встигла написати лише те, що спало на думку:
Дописавши до кінця, вона згорнула листа і передала його гостю.
А тим часом Куродо-но сьосьо завів розмову з жінками. «Хоча я бував у вас часто, але, на жаль, мене допускали лише до завіси, — скаржився він. — А от тепер я маю підстави приходити ще частіше. Сподіваюся, що мені дозволять заходити поза завісу в нагороду за багаторічну відданість...» І з таким натяком він пішов.
У той час, коли Юґірі, зовсім утративши спокій, страждав через щораз більшу неприхильність принцеси, його дружина Кумої-но карі щодня ставала все сумнішою.
Хоча цей лист і зачепив її самолюбство, але Кумої-но карі все-таки вирішила відгукнутися, бо в ті сумні дні вона помітила певну тривогу і в душі колишньої суперниці.
написала вона. Звісно, така щирість відповіді не могла не зворушити Тонайсі-но суке.
То-найсі-но суке була єдиною жінкою, яка привернула увагу Юґірі тоді, коли його розлучили з дочкою міністра у відставці. Однак, возз’єднавшись нарешті зі своєю першою коханою, він поступово охолов до нової і бував у неї вельми рідко, хоча це не завадило їм мати дітей.
Головна дружина Кумої-но карі народила йому чотирьох синів — Першого, Третього, Четвертого та Шостого — і також чотирьох дочок — Першу, Другу, Четверту і П’яту. А То-найсі-но суке народила йому двох дочок — Третю і Шосту — і двох синів: Другого і П’ятого. Усі дванадцять дітей були вродливі й обдаровані. І все-таки особливою миловидністю і розумом відрізнялися діти То-найсі-но суке. Третя дочка і Другий син виховувалися у пані Східних покоїв{47} у садибі на Шостій лінії і користувалися особливою прихильністю Ґендзі, бо він їх часто бачив. Ясна річ, складно описати, як Юґірі давав собі раду з такою кількістю нащадків.
Великий закон
Ґендзі, 51 рік
Пані Мурасакі, 43 роки, дружина Ґендзі
Пані Акасі, 42 роки, кохана Ґендзі, мати імператриці Акасі
Імператриця-дружина, імператриця Акасі, 23 роки, дочка Ґендзі й пані Акасі, дружина імператора Кіндзьо
Третій принц, принц Ніоу, 5 років, син імператриці Акасі й імператора Кіндзьо, внук Ґендзі
Юґірі, Удайсьо, син Ґендзі й Аої
Великий міністр у відставці, То-но цюдзьо, брат Аої, першої дружини Ґендзі
Імператриця-дружина з палацу Рейдзей, Акіконому, 42 роки, дочка Рокудзьо і принца Дзембо, названа дочка Ґендзі, дружина імператора Рейдзея
Мурасакі, так і не оклигавши повністю від минулої тяжкої хвороби, вже впродовж тривалого часу потерпала від незрозумілої недуги. І хоча та недуга начебто особливо не загрожувала її життю, але з кожним місяцем і роком вона так підкошували її сили, що Мурасакі стала зовсім кволою, а Ґендзі через це впадав у відчай. Сама думка, що він може пережити її, вкрай жахала його. А вона, проживши у добрі й загальній повазі, але не залишивши після себе дітей, особливо цупко за життя не трималася, хіба що не хотіла завдавати болю тому, з ким була пов’язана довгими роками подружжя. Справляючи заради власного прийдешнього життя чимало благочестивих служб, вона, як і раніше, прагнула присвятити себе служінню Будді як монахиня хоча б протягом того короткого часу, який ще мала прожити. Але Ґендзі не давав на це згоди. Поза тим, він і сам, спонукуваний настійним проханням дружини, готовий був разом з нею постригтися у монахи, що б означало, покинувши цей суєтний світ, вже ніколи на нього не озиратися. Колись вони присягалися навзаєм, що відродяться на спільній квітці лотоса, і, з надією на це, прожили разом довгі роки. Але якщо вони обоє вирішать піти шляхом Будди, то хоч-не-хоч решту років доведеться прожити окремо, ніколи не зустрічатись, і, навіть якби вони знайшли притулок у тих самих горах, то були б розділені неприступними гірськими вершинами. Однак чи міг би він залишити безнадійно хвору дружину, щоб самому врятуватися у горах, ставши монахом? Адже тоді ніякі гірські чисті води не змили б з його душі бруд суєтних помислів. Інший на його місці довго не вагаючись, втілив би задумане, навіть якби рішення стати монахом виявлося б лише примхою.