Чи пам’ятаєте Ви цього хлопчика? Після Вашого дивного зникнення я став піклуватися ним в пам’ять про Вас».
Зміст листа був досить промовистим, і Укіфуне не могла вдавати, ніби він потрапив до неї помилково. Але від самої думки, що Каору приїде сюди і побачить її в такому непривабливому вигляді, вона впала в невимовний відчай.
Коли, обливаючись сльозами, Укіфуне впала на постіль, розгублені монахині, дивуючись її нетактовності, стояли віддалік і допитувалися: «Що ж йому відповісти?»
«О, як мені погано! — скаржилася Укіфуне. — Може, пізніше, коли я трохи отямлюся... Мені так важко зібратися з думками, що навіть не можу нічого згадати. Я не розумію навіть, про який сон йдеться. Мені треба трохи заспокоїтися, щоб потім зміст цього листа зрозуміти. А поки що віддайте його назад. Можливо, що він узагалі призначений комусь іншому і це просто непорозуміння...» І, не згорнувши листа, вона передала його монахині.
«О, яка страшна нечемність! — обурилися служниці. — Невже ви не розумієте, що осудять за це не тільки вас, але і нас?»
Більше не слухаючи їхніх надокучливих нарікань, Укіфуне лягла, прикривши голову рукавом.
Господиня дому, сестра Содзу, трохи поговорила з Коґімі.
«Складається враження, що вашу сестру опанував злий дух, — сказала монахиня. — Вона постійно нездужає і рідко коли приходить до тями. Думаю, що саме тому вона і вирішила стати монахинею. Звичайно, я розуміла, в якому скрутному становищі ми опинимося, якщо хтось почне шукати. І ось справдилися найгірші мої передчуття. Вона і раніше не вирізнялася міцним здоров’ям, тож сьогоднішнього листа було досить, щоб вона знову втратила пам’ять...»
«Пан Каору послав мене сюди, а з чим я повернуся? Хоча б одне слово почути...»
«О, я розумію... — зітхнула монахиня і передала його прохання Укіфуне, але та, як і раніше, мовчала. Знаючи, що умовляти її марно, монахиня повернулася до Коґімі й сказала: «Мусите пояснити панові Каору, що ваша сестра ще почувається хворою. І хоча тут у горах часто віє сильний вітер, до нас від столиці не дуже далеко. Тож, може б, ви завітали сюди ще раз...»
Відчуваючи, що немає сенсу затримуватися у цій дивній оселі монахинь допізна, Коґімі вирушив у зворотну дорогу. Ясна річ, він почувався надзвичайно розчарованим, бо, сподіваючись зустрітися із сестрою, навіть не зумів побачити її обличчя. А тим часом Каору з нетерпінням чекав Коґімі, й коли той повернувся з порожніми руками, пожалкував, що взагалі посилав його в Оно, і навіть подумав, що хтось навмисне сховав її, так само, як він колись в Удзі...
Примітки
{1} Тобто Оцібі, Другій принцесі, дружині покійного Касіваґі.
{2} Оно — місцевість в провінції Ямато, недалеко від гори Хіей, тепер — один з районів Кіото.
{3} Тобто Юґірі.
{4} Тобто Кумої-но карі.
{5} З цим віршем пов’язана назва даного розділу й традиційне ім’я його головного персонажа Юґірі, бо «юґірі» означає «вечірній туман».
{6} Тобто Юґірі.
{7} Дружина Юґірі — Кумої-но карі — була сестрою покійного Касіваґі, чоловіка Другої принцеси.
{8} Тобто батько Кумої-но карі.
{9} Тобто Касіваґі.
{10} Тобто Касіваґі.
{11} Натяк на те, що чутка про їхній зв’язок розійшлася між людьми.
{12} Якби Юґірі мав намір одружитися з Другою принцесою, то зазвичай мав би провести з нею поспіль три ночі.
{13} Тобто батько Кумої-но карі, дружини Юґірі.
{14} Натяк на принцесу.
{15} Тобто Кумої-но карі.
{16} Тобто Ханацірусато.
{17} Натяк на те, що соколиця більша та сміливіша від сокола.
{18} Невідомо, про яку повість ідеться.
{19} Зелений одяг носили придворні низького шостого рангу.
{20} Тобто Другої принцеси.
{21} Тобто одруження.
{22} Тобто батька.
{23} Цитата з вірша: «Якби життя / Залежало лише / Від примх душі, / То, може, і розлука / Такою тужною для мене не була б!» («Збірка старих і нових японських пісень», 387).