«О, яка несподіванка! — здивовано зашепотіли служниці. — Схоже, що пан кудись таємно їздив».
Трохи відпочивши, Юґірі переодягнувся у сухе вбрання. Тут для нього завжди був готовий прекрасний одяг — літній та зимовий. Служниці подали йому нову одежу з китайської скрині. Скуштувавши ранкового рису, Юґірі подався до Ґендзі.
В Oно він послав листа, але принцеса навіть не захотіла глянути на нього. Приголомшена вчорашньою пригодою, вона сердилася на Юґірі й водночас завмирала від сорому, що про все це дізнається мати. Але чи мала вона право приховувати те, що трапилося, від неї? Зрештою, у цьому світі годі що-небудь приховати, бо сам її вигляд може збудити цікавість, а служниці також не мовчатимуть. Мати, напевне, образиться, дізнавшись, що дочка щось від неї приховала. «А чи не краще попросити когось із служниць розповісти їй все, як було? Вона буде засмучена, але іншої ради немає», — подумала принцеса.
Мати і дочка завжди жили дружньо, душа в душу, ніколи не маючи одна від одної таємниць. У старовинних повістях іноді йдеться про дівчат, які приховують від батьків те, що давно вже знають усі люди, але принцеса в жодному разі не належала до таких. «Якщо до матері і дійдуть якісь чутки, вона ними не перейматиметься. Тож чи варто мучитися даремно?» — казали служниці, а самі, знемагаючи від цікавості, прагнули дізнатися, що ж написав Юґірі, але, побачивши, що принцеса навіть не розгорнула листа, незадоволено застерігали її: «Хіба можна не відповідати? Це ж буде неввічливо й по-дитячому!»
Зваживши на їхнє наполягання, вона зрештою розгорнула листа. «Я сама в усьому винна, бо легковажно дозволила себе побачити, але ж і йому за його нерозсудливість не можу пробачити. Самі дайте йому відповідь, що я не читатиму його листів», — сказала принцеса і прилягла, відвернувшись, щоб підкреслити своє незадоволення.
Однак лист Юґірі не містив нічого неприємного, а, навпаки, був щиро ніжним:
Справді, душа не завжди підвладна людській волі. Я не перший, але, на жаль, туга не залишає...».
Лист був дуже довгим, але служниці не зважилися прочитати його до кінця. На звичайного ранкового листа він начебто не скидався, але служниць непокоїло, чи не сталося чогось прикрого між принцесою та Юґірі. Жаліючи її засмучену, вони мучилися сумнівами про своє майбутнє. Всі ці роки Юґірі приділяв їм велику увагу, але чи не охолоне він до принцеси, якщо вона покладеться на його суцільну опіку? А тим часом мати принцеси і не підозрювала, в якій тривозі перебували служниці її дочки.
Хоча стан хворої матері, переслідуваної злим духом, був досить важким, вона іноді раптом на короткий час одужувала й приходила до тями. Того дня, коли скінчилися денні заклинання, біля неї залишився тільки поважний Ріссі, який читав молитви. Втішений тим, що хворій стало краще, він сказав хрипким, різким голосом: «Якщо тільки слова будди Дайніці правдиві, то мої щирі заклинання не могли не принести вам полегшення. Хоча злі духи начебто дуже затяті, але насправді вони всього лише жалюгідні істоти, які загрузли у власних гріхах». Як і всі відлюдники, він був прямодушний і не любив говорити манівцями, а тому запитав: «Чи давно Удайсьо почав відвідувати принцесу?»
«Я б не сказала, що він її відвідує, — відповіла матір принцеси. — Він щиро дружив з покійним Ґон-дайнаґоном{9} і, виконуючи обіцянку, яку дав йому перед смертю, люб’язно піклується про нас. Ось і тепер, як добра людина, заїхав, щоб розпитати про моє здоров’я...»
«Ну, навіщо ви таке кажете? Принаймні від мене ви могли б не приховувати правди. Сьогодні, по дорозі на останню нічну службу, я бачив, як із західних бічних дверей вийшов якийсь розкішно одягнений чоловік. У густому тумані я не зумів розгледіти його обличчя, але чув, як монахи про нього казали: «Це від’їжджає пан Удайсьо. Вчора ввечері він відіслав карету до столиці, а сам залишився ночувати тут». І справді, за ним плили такі сильні пахощі, що у мене навіть голова заболіла. Хто ж це міг бути, якщо не Удайсьо? Адже відомо, що він полюбляє виразні аромати. І все-таки я не схвалюю його залицяння. Безсумнівно, Удайсьо високо освічена людина. Він був зовсім ще дитиною, коли за дорученням покійної пані Оомія я справляв для нього деякі обряди, та й тепер я готовий йому послужити в достойних справах, але тільки не в його одруженні з вашою дочкою. Боюся, що і їй не варто тішити себе надіями. Його нинішня дружина — особа вельми твердої вдачі. Вона належить до роду, який досяг могутності і користується у світі великим впливом. Вона має вже семеро чи восьмеро дітей. Навряд чи принцеса зможе відтіснити таку суперницю. Та й чи варто їй обтяжувати свою душу таким важким тягарем? Адже жінки, легко впадаючи в оману, зазнають суворого покарання — повторного відродження в жіночому вигляді й блукання серед вічного мороку. Ненависть дружини Удайсьо стане непереборною перешкодою на шляху її духовного просвітління. О ні, я аж ніяк не схвалюю такого одруження», — сказав він, хитаючи головою.