Все-таки вона не піддалася його солодким вмовлянням і через це відчула таємну відраду. «Але хіба можна жінці такого, як я, рангу необачно показатися чоловікові?» — подумала принцеса, засмучена своєю нещасливою долею.
Надвечір, коли мати знову покликала зайти до неї, через комірчину, яка відділяла їхні покої, принцеса пройшла до матері, яка, незважаючи на тяжку хворобу, як годилося, шанобливо вітала її, піднявшись з постелі.
«Мені дуже прикро, що я через свій жалюгідний стан не змогла прийти до вас сама. Я не бачила вас всього два чи три дні, але здається, промайнули вже місяці й роки, що аж на душі стало сумно. Бо чи зможемо ми сподіватися на зустріч, навіть якщо відродимося в цьому світі? А навіть якщо зустрінемося, то навряд чи впізнаємо одна одну, як матір і дочка. Коли я про це подумаю, то жалкую, що прагнула близьких стосунків на ту коротку мить, яку судилося нам прожити разом», — сказала вона крізь сльози.
Принцеса, сповнена сумних думок, тільки мовчки дивилася на матір, бо, сором’язлива і боязка від природи, не знаходила в собі сили, щоб усе негайно пояснити і полегшити матері душу, а та, побачивши її розгубленість, не стала докучати розпитуванням. Вона веліла служницям запалити світильник і поставити перед гостею столик з частуванням. Почувши, що дочка відмовляється від їжі, мати сама взялася її пригощати, але та ні до чого так і не торкнулася. Тільки одне тішило принцесу — що матері стало краще.
А тим часом принесли нового листа від Юґірі. Його прийняла служниця, яка ні про що не здогадувалася. «Велено передати пані Косьосьо», — пояснила вона. «От знову біда!» — подумала Косьосьо, беручи листа. «Про що цей лист?» — зацікавилася мати принцеси. Вона вже потай змирилася з думкою, що Юґірі стане її зятем, і чекала його, але, з появою листа відчувши, що сьогодні він не приїде, знову занепокоїлася.
«Вам треба неодмінно відповісти, — сказала вона дочці. — Мовчати непристойно. Навряд чи хтось зможе захистити вас від пліток. Може, ви й справді ні в чому невинні, але вам ніхто не повірить. Якщо ж ви відповідатимете на листи пана Удайсьо, то ваші стосунки, гадаю, стануть такими ж, як дотепер. Інакше ви здаватиметеся надто норовливою». Мати попросила листа, і Косьосьо неохоче передала його їй.
«Ваше вкрай холодне ставлення до мене, — писав Юґірі, — не вгамувало моєї пристрасті, а швидше навпаки...
Лист був дуже довгим, і мати не дочитала його до кінця. Було в ньому щось невиразне, обурливо безтурботне, яке свідчило, що, на превеликий жаль{12}, Юґірі сьогодні не приїде. Хоча покійний Касіваґі й не виправдав її сподівань на щасливе доччине подружжя, але він ніколи не забував про неї дбати й бути надійною опорою. Це втішало матір, хоча вона і вважала, що її дочка заслуговує кращої долі. А що тепер можна чекати від Юґірі?.. «Що скаже Великий міністр у відставці{13}?» — хвилювалася вона. Вирішивши дізнатися про наміри самого Юґірі, мати старанно витерла очі, зовсім померклі від сліз протягом цих тривожних днів, і накреслила кострубатим, схожим на пташині сліди, почерком: «Вашого листа принесли саме тоді, коли дочка зайшла провідати мене, бо мій стан не вселяв надії. Я вмовляла її відповісти, але вона настільки занепала духом, що страшно було на неї дивитися...
Дописавши, вона згорнула аркуш і підсунула його під завіси, а сама відкинулася на узголів’я, бо їй знову стало зле. Служниці заметушилися навколо. «Злий дух зумисне приспав нашу пильність», — бідкалися вони. Монахи негайно почали голосно читати молитви й промовляти заклинання. Служниці радили принцесі повернутися у свої покої, але вона навідріз відмовилася, бо в таку розпачливу хвилину була готова померти разом з матір’ю.
Тільки опівдні Юґірі повернувся у свої покої в будинку на Третій лінії і того дня вирішив утриматися від поїздки в Оно, щоб не викликати в домашніх ще більшої підозри й не давати приводу для пліток. Весь вечір Юґірі знемагав від туги, що була тисячократ сильнішою, ніж досі. До дружини{15} вже дійшла чутка про його таємні походеньки, але вона, хоч і була стривожена, вдавала, що нічого не знає, і відволікалася від похмурих думок, граючись з дітьми в денних покоях. Вже зовсім стемніло, коли принесли відповідь матері принцеси. Присунувши до себе світильник, Юґірі довго вчитувався в листа, насилу розбираючи незрозумілий почерк, схожий на пташині сліди. Дружина пильно стежила за ним крізь завісу — і раптом, непомітно наблизившись, ззаду вирвала листа з його рук!