«Що ви робите? — обурився Юґірі. — Як вам не соромно? Це лист від пані Східних покоїв{16} у садибі на Шостій лінії. Сьогодні вранці вона застудилася, а я, затримавшись у батька, не мав часу її відвідати. Однак, стурбований, я послав гінця дізнатися про її здоров’я. Ну хіба цей лист чимось схожий на любовний? І взагалі ви поводитеся погано. Прикро, що ви з роками все більше мене зневажаєте. Невже вам байдуже, що я про вас думаю?» Глибоко зітхнувши, він, однак, навіть не намагався відібрати листа назад, і дружина ніяково тримала його в руках, не наважуючись прочитати.
«А по-моєму, це ви з роками все більше мене зневажаєте», — мовила вона нарешті, збентежена його незворушним спокоєм, така юна і чарівна в ту мить.
«Що ж, може, це і правда, — посміхнувшись, відповів він. — Таке між подружжям буває. Та от чи знайдете ви у світі другого такого, як я, чоловіка, який, досягнувши високого становища, залишався б зі страху вірним одній жінці, немов сокіл соколиці{17}. З такого люди сміятимуться. Подумайте, невже почесно бути дружиною несусвітнього телепня? Набагато краще опинитися в становищі жінки, яка, маючи перевагу, помітно виділяється серед суперниць. Завдяки цьому вона завжди почувається молодою, а подружнє життя ніколи не втрачає для неї своєї привабливості. Невже ви хочете, щоб я все життя просидів з вами, як той старий дід із стародавньої повісті{18}? Хіба в цьому є щось гарне?»
Здогадуючись, що такими пустопорожніми словами Юґірі хоче відволікти її увагу і забрати листа, принцеса, приязно всміхаючись, сказала: «А хіба є щось привабливе в тому, що у такого велелюбного чоловіка та така стара дружина? Останнім часом ви помітно змінилися. Я щиро вражена тим, як ви раптово наче б то й помолоділи. Досі я нічого подібного не помічала, а тому занепокоїлася. Було б краще, якби я поступово звикала до таких змін...» Її докори Юґірі сприйняв вельми спокійно, ба навіть з розумінням.
«А в чому я раптом змінився? — спитав він. — Невже ви мене в чомусь підозрюєте? Напевне, хтось звів наклеп на мене. Як це не дивно, дехто, мабуть, не може забути мого колишнього «зеленого одягу{19}» і вважає недостойним для вас одруження зі мною. Підозрюю, що ця особа навмисне обмовляє мене, щоб посіяти між нами ворожнечу. А ще неприємно, що через це може постраждати добре ім’я зовсім невинної жінки{20}...» Після тих слів Юґірі більше не сперечався, впевнений у тому, що станеться те, що має статися. Годувальниця Тайфу, яка колись зневажала його за шостий ранг, покірно мовчала.
Під час суперечки дружині невідомо як вдалося заховати злощасного листа. Вдаючи байдужість, Юґірі пішов у спочивальню і з тривогою у серці довго лежав, не склепивши очей, і все думав, як би забрати листа, в якому, напевне, мати принцеси написала щось важливе. Але що? Як тільки дружина заснула, Юґірі непомітно зазирнув під її вчорашнє сидіння, але нічого не знайшов. І коли це вона встигла його заховати? І куди? Роздратований такими думками, він до самого ранку не вставав з ліжка. Вранці, коли розбуджена дітьми дружина встала, він, удаючи, ніби щойно прокинувся, знову взявся до пошуків, але, на жаль, марно. Оскільки Юґірі прикидався, що зовсім не переймається листом, то дружина вирішила, що він і справді не любовний, а тому заспокоїлася. Вона всю увагу зосередила на дітях, дехто з яких бігав навколо, інші гралися ляльками, старші вчилися читати і писати, а найменші повзали, чіпляючись за її одяг, тож вона й думати забула про вихопленого учора листа. А от Юґірі, навпаки, ні на мить не забував про нього. Він мав би відповісти якнайшвидше, але ж учора навіть не дочитав листа до кінця. «А що, як мати принцеси подумає, що я не читав його і просто загубив?» — непокоївся він.
Коли після обіду в домі стало тихо, Юґірі, не витримавши, запитав: «Що ж було у вчорашньому листі? Безглуздо ховати його від мене. І сьогодні я мав відвідати хвору, але мені самому стало так зле, що я нікуди, навіть на Шосту лінію, не поїду. Хочу принаймні відповісти, але я навіть не знаю, що вона написала...» В його голосі відчувалася така щира стурбованість, що дружині стало соромно. «Як нерозумно, що я забрала у нього листа!» — подумала вона й, не відповідаючи прямо на запитання, порадила: «Придумайте якесь вишукане виправдання, скажімо, що вчора у горах дув надзвичайно холодний вітер і ви застудилися».
«Не повторюйте ніколи більше таких дурниць! Чи ви вважаєте, що повелися якось особливо вишукано? Мені неприємно, коли мене прирівнюють до звичайного гульвіси. Та й ваше жіноцтво вже сміється, слухаючи, як ви розмовляєте з чоловіком, який завжди вважався зразком доброчесності, — пожартував Юґірі. — Так де ж той лист?» Однак дружина не поспішала його віддавати. Поки вони ще деякий час перемовлялися, лежачи в постелі, почало смеркати.