— Хелло, Майк!
— Хелло, містер Джон… Джім… Джімс… О'Джем…
Містер Джеме показав бармену пальцями «дві» і, підозріло глянувши на типа, який понуро жував біля прилавка свій сендвіч, кивнув Майкові на столик в кутку залу.
— Ти повинен дати мені путящу пораду, Майк, інакше я не відривав би тебе від прилавка. Моя голова, здається, перестала варити, після того як я почув про це…
Містер Джемс нахилився до репортера і пошепки став переказувати те, що чув.
Після перших слів Джемса рука Майка міцно стисла його лікоть. Шеф збагнув, що бовкнув зайве, і затнувся. У тугодумній голові Малюка Джона раптом виразно постала картина, яка тривожила його увесь час після того проклятого телефонного дзвінка: скандал може розійтися далеко за межі округи. Адже Майк насамперед газетяр, а ці люди уміють робити з мухи слона, і позбиткуватися над довірливим поліцейським із провінції для нього нічого не важить, навіть після того, як вони протягом цілого вечора дудлили з однієї пляшки.
Але сказаного виявилось цілком досить. Хміль вилетів з голови Майка. Він був надто досвідченим репортером, щоб випустити таку здобич. Тихо, але гаряче він почав умовляти Джона, аж поки той не здався і не розказав геть усе.
Майк не відпустив своєї здобичі й тоді, коли до бару, засапавшись, убіг Джон II і повідомив, що машина стоїть на вулиці, що Гаррі і Роб на місці і що вони і він, Джон, чекають розпоряджень на далі.
Малюк Джон слухав базікання свого підлеглого, розглядаючи дно склянки, він ніяк не міг зміркувати, чи добре зробив, довірившись Майку.
Майк ніжно торкнувся його ліктя:
— Бебі, треба слухатися старших.
Містер Джемс глянув на нього й рішуче підвівся.
Поки містер Джемс туманними натяками говорив полісменам про надзвичайну важливість майбутньої операції, Майк шмигнув за ріг, вивів із гаража свого сірого «форда» і, перш ніж віфліємці, які юрмилися коло бару, зрозуміли, що відбувається щось значне, обидві машини пірнули в ніч.
… Коли преподобний Ієремія і містер Пітс увели приїжджих на веранду, три чоловічі постаті мирно хропіли в кутку, сяючи голубим фосфоричним світлом.
Побачивши їх, Майк зрозумів, що приїхав недарма. Містер Джемс, Гаррі, Роб і містер Пітс стояли півколом за його спиною і запитливо дивилися йому в потилицю.
Насамперед цих незнайомців треба було розбудити. Це виявилося нелегкою справою. А коли вони нарешті прокинулися, їх чудернацький вигляд збентежив навіть Майка, головним чином Майка, бо полісмени навряд чи були здатні на такий витончений прояв інтелекту.
Безволосі, з виснаженими обличчями незнайомці дивилися на прибулих доброзичливо і з цікавістю. Посміхаючись, вони стали щось белькотіти один до одного.
Коли Майк, оволодівши собою, міг знову говорити, він спробував порозумітися на тих мовах, якими певною мірою володів кожен більш-менш досвідчений, що віється по світу, репортер. Але розмова не клеїлась.
У відповідь йому вони тільки привітно посміхалися. Зрозумівши, що намагання його марні, Майк пустив у хід свій головний козир.
— Хлопці, закуримо… по маленькій. — І нащось додав: — На берег Катьюша…
Це були ті лічені російські слова, котрі він затямив ще в 1945 році під час фронтових зустрічей.
Але й ця зваблива пропозиція не викликала ніякої реакції у незнайомців. Нелегко було збентежити Майка, але він багато дав би цієї хвилини за те, щоб знати, що робити далі.
— Треба їх обшукати, — порушив мовчанку містер Джемс, який знайшов нарешті потрібний напрямок своїм думкам.
Ця ідея сподобалася всім, особливо полісменам, вони навіть пожвавішали. Але Майк не міг передати ініціативу в інші руки. Владно відсторонивши Гаррі і Роба, він підійшов до незнайомців і рухом, який перехопив з поліційних фільмів, провів руками по тих місцях, де у звичайних людей мають бути кишені. Кишень не було.
Незнайомців це аж ніяк не турбувало. Один із них спробував проробити те ж саме з Майком, сприйнявши цей жест, очевидно, за виявлення ввічливості.
За ретельнішого огляду все-таки було виявлено в них на грудях щось подібне до кишень або футлярів; у них виявили кілька дивних речей, які було без найменшого опору їх власників викладено на стіл, навколо якого з'юрмилися всі присутні. Це були, по-перше, три зігнуті металеві трубки, через котрі, як пояснив преподобний Ієремія, незвичайні джентльмени п'ють і їдять; по-друге, три пачки маленьких круглих подушечок з невідомого матеріалу, схожих на жіночі пудельця для пудри. Взявши одну з них, незнайомець потер нею лоба й носа.