Одного задушливого, пропахлого бензином вечора величезний натовп виповняв майдан перед будинком. Уже за дві години до виступу припинили пускати до величезного залу. Два ряди поліцейських машин загородили входи.
У натовпі серед тих, що не потрапили до залу, крім цікавих, охочих до всяких видовищ, були відомі громадські діячі і вчені. Багато з них задля цього прибули з-за океану.
Усі прагнули глянути хоч би мимохідь на незвичайних прихідців з іншого світу.
Але чекання натовпу було марне — учасників зібрання ще задовго до цього було доставлено в будинок у закритих машинах.
Значно пізніше другий натовп, освітлений оранжевою загравою рекламних вогнів, юрмився біля входу прославленого за ці дні готелю.
Високо над вируючим людським потоком неоновим світлом сяяв червоний диск планети: на ньому з'являвся знайомий усім контур пляшки і блимаючий напис «Марсі Колла».
На фасадах будинків витанцьовували, спалахували й гасли кумедні головаті марсіяни. Вони були озброєні зубними щітками, пилососами й автомобільними шинами; вони курили сигарети і грали на саксофонах; вони кривлялись за шибками кіосків, на строкатих обкладинках журналів і валялися під ногами натовпу на пачках з-під сигарет, на зім'ятому целофані обгорток.
Цієї шаленої ночі маленька непомітна постать, проробивши довгий, звивистий шлях, із завзяттям плавця пробиваючись у хвилях людського моря, досягла заповітного під'їзду і чудом прослизнула всередину.
Зараз преподобний отець Ієремія, змучений і пом'ятий, стояв у розкішному вестибюлі. Прилизаний джентльмен, який ще зранку втратив ввічливість, вислуховував його прохання.
Шановний отець вирішив, що доля, послав, ши йому марсіян, поклала на нього священну місію першим залучити їх до лона святої церкви. Задля цього він, що ніколи не виїздив далі Нового Віфлієма, припхався в цей Вавілон і ціною неймовірних зусиль наблизився до благодатної мети.
Священик наполягав, щоб йому дали можливість доступитись до сера Арчибалда Рувинського, про якого він знав із газет як про імпресаріо, що відав усіма справами марсіян.
Містер Лост, один з референтів об'єднання, який відмовляв сьогодні й визначнішим особам, хотів було подати знак викинути геть набридлого відвідувача, але раптом змінив рішення — дідок міг дати цікавий матеріал для ранкових випусків. Поблажливо глянувши на отця Ієремію, він звелів йому зачекати і піднявся нагору.
У просторому банкетному залі готелю було гамірно, незважаючи на те, що за довгим столом зібралося лише добірне товариство.
Закінчилась пізня вечеря. Всі вже стомилися, але збудження позначалось цього вечора у жвавій розмові, веселому сміхові.
Марсіяни, що насилу навчилися сидіти на стільцях, неуважно перебирали руками їжу в своїх тарілках. Досі вони уперто відмовлялися від м'яса. Мабуть, через особливості марсіянської фауни така їжа була для них незвичною.
Майк, якого події цих днів піднесли на високий ступінь газетного світу, облишивши омара, намагався пояснити щось одному з марсіян, що сидів поруч.
Спритний кореспондент справлявся краще від інших з важким завданням, лишивши далеко позаду вчених, перекладачів і художників, запрошених сюди для цього. Він засвоїв систему своєрідних ребусів-ієрогліфів. Скатерка побіля нього рябіла малюнками, так само як і серветки, що валялись коло його стільця.
Дружній сміх вітав містера Лоста, коли він зайшов до залу. Один марсіянин, який завжди відмовлявся від спиртного, піддався умовлянням Майка і сьорбнув через свою трубку добру порцію віскі. Тепер він задихався, широко роззявивши рота, і жалібними жестами відповідав на цвірінчання своїх друзів.
Арчибалд Рувинський, високий, гладкий чоловік, вислухав містера Лоста, підвівся, гучно відсунув стільця і, посміхаючись, вийшов із залу. Слідом за ним вибіг Майк, без якого не могла відбуватися жодна подія.
Уже спускаючись сходами, Майк упізнав жалюгідну постать священика і кинувся до нього, як до давнього знайомого.
Арчибалд на півдорозі зупинився і здивовано витріщився на вхідні двері.
Розштовхуючи юрбу найнятих і добровільних охоронців, до вестибюля зайшла група кремезних молодчиків в однакових зухвало заломлених капелюхах. Двоє з них розсілися в кріслах з боків входу, недбало розглядаючи присутніх, решта попрямувала до сходів, на яких височіла опасиста постать Рувинського.
Один з них, ступивши на сходи, сказав тихо кілька слів. Зустрівши здивований погляд, він, не виймаючи руки з кишені піджака, тицьнув нею в живіт містера Арчибалда. Рувинський зблід і повів прибулих нагору.