— Але яким чином…
— Звільняючи цих хлопців, ми опублікуємо комюніке офіціальної комісії, що вони нібито перебували на експертизі. Комюніке повинно бути поверховим і об'єктивним. Це по вашій лінії, Уенлі. У цій історії зацікавлено надто багато осіб, і вона починає давати небажані наслідки, а тому часу я даю вам мало.
М'який телефонний дзвінок перебив того, хто говорив. Уенлі взяв трубку.
— Вас, Харлі. Дзвонять із «Срібного струмка».
— Алло!.. Це я, Харлі… Що? Говоріть ясніше!
Полковник опустив трубку на стіл, розгублено дивлячись на присутніх.
— Кляті марсіяни пропали!
Розділ XIII,
У ЯКОМУ ВІДЛІТАЮТЬ ОСТАННІ ПТАХИ
Тед перебрав у пам'яті всі випадки втеч, про які йому доводилось коли-небудь читати в книжках. Жодна з них не підходила.
Усі троє задумані бродили по пустельному будинку. Навіть Лорі втратив апетит і не пробував ушитися від друзів. Він ходив слідом за Тедом, викладаючи перед ним різні фантастичні проекти.
— Все це дурниці, — відповідав Тед. — Ти чудово розумієш усе, що писав про наших предків старий Клеменс, зокрема про Тома Сойєра. Але ніхто з нас несхожий на негра Джіма, і нам нікому кидати з тюрми тарілок. Мовчав би краще і не заважав мені думати!
Якось Тед і Лорі зайшли до бібліотеки і застали там Джо. Він стояв коло вікна і знаком підкликав до себе Теда.
Це було єдине вікно в приміщеннях, відведених марсіянам, що виходило не в сад, а в окремий господарський дворик. Воно було прорізане в гладенькій стіні. Внизу були двері комори й кухні. За високим муром росли клени, і їхнє гілля з поріділим листям ворушилось на тлі чистого осіннього неба. Внизу під вікном стояв фургон, яким двічі на тиждень привозили запаси до комори.
Фургон був критий, і між ребрами каркаса в провислому брезенті три довгі калюжі від нічного дощу відбивали перекинуте небо і чорну плетеницю гілок.
Джо мовчки кивнув на подвір'я. Тед побачив грузовика, кленовий листок, що прилип до мокрого брезенту, і чорні мінливі цяточки в хиткому шматочку блакитного неба.
Тед підвів очі. Високо над старими кленами кружляли птахи.
— Що ти думаєш про це? — спитав Джо.
— Вони готуються відлітати.
— Нам теж не зашкодить подумати.
— Чому ж ти хочеш, щоб я це робив за тебе?
— Я тобі показую відчинені двері.
— Тобі не завадило б вимовляти побільше зрозумілих звуків.
— Я ж не винен, що людина не бачить відчинених дверей.
— Лорі! — покликав Тед. — Скажи, хто з нас п'яний?
— Клянусь, я нічого не пив! — відповів Лорі. — Я від учора не спускався вниз.
— Тед, — наполягав Джо, — подивись ще раз і розкажи, що ти бачиш.
— Я бачу стіну і птахів, яким краще, ніж нам, — сказав Тед. — Через таку стіну можна переплигнути лише на Марсі. А ще я бачу калюжі на брезенті фургона…
— Якби ти ліг у таку калюжу, — запитав Джо, — тебе було б видно знизу?
— Я звик до теплої ванни вранці.
— Не кожного дня йде дощ.
Тед нарешті збагнув і захоплено подивився на Джо.
Найближчої середи було хмарно, але сухо. Троє нетерпляче ждали вечора. В цю пору року рано темніло. Світло з кухонних дверей довгою смугою лежало на землі. З-за дверей долинав гамір. Потім стало тихо, і світло в кухні погасло.
Тиша панувала в усьому будинку. Міс Олсоп давно пішла, побажавши марсіянам доброї ночі. В бібліотеці не світилось.
Перший виліз із вікна Тед. Ставши коліньми на підвіконня, він спустив униз ноги, а потім, тримаючись за віконну раму, почав злазити, намацуючи ногами вузенький виступ стіни, схований темрявою.
Тримаючись за віконний карниз, йому треба було ступити кілька кроків праворуч, а потім, нахилившись, схопитися правою рукою за залізний кронштейн. Це було найважче. Далі вже легше.
Якщо повиснути на кронштейні, ноги майже торкнуться брезенту фургона. Тед розчепив руки і впав на брезент. Не минулося без шуму. Друзі прислухались. У будинкові було тихо. Тепер черга Лорі.
Джо, лежачи на підвіконні, підтримував його рукою, а Тед знизу намагався пом'якшити стрибок. Хоч Лорі і був незграбний, але ця небезпечна операція скінчилась щасливо.
Останнім поліз Джо. Коли він схопився за кронштейн, рипнули кухонні двері. Всі завмерли. На подвір'я вийшов шофер Деві. Він зупинився і став закурювати, довго чиркаючи сірниками. Джо завмер над самою його головою. Виступ стіни був дуже вузький.