перепочити в гайку, що трапився по дорозі. Їм так надокучили цікаві, і на це пристали всі.
Коли машина зупинилася обіч дороги і друзі розташувалися на траві, жовтий «крайслер» промчав повз них, м'яко шурхаючи шинами.
— Ну? — знов запитав Джо.
Тед нічого не відповів і почав відкривати консерви.
Джо мовчав і з насолодою затягувався сигаретою, чого ніколи не дозволяв собі на людях.
Попоївши, всі розляглись на м'якій траві і ліниво стежили за мурахами, що копошились у своєму мурашнику.
Потім друзі дивилися на машини, що мчали по дорозі, і думали, яка б то пробка утворилась на шосе, коли б проїжджі знали, що компанія на луці — марсіяни.
Нарешті знов рушили далі. Біля першої заправної станції Тед побачив жовтого «крайслера», що стояв навпроти відчинених дверей бару. Ні тут, ні біля інших станцій друзі не зупинялися. Треба було поспішати. Досі вони суворо дотримувались маршруту. Ночувати вони повинні були в маленькому готелі, де рідко бували відвідувачі, його комфорт жваво змалював Едді, який, здавалось, знав, усі готелі й бари країни.
Настав вечір. Швидко вечоріло. Попереду Тед помітив заграву, на якій виразно виднілись силуети стовпів. Дорога вела на схід. Це не міг бути відблиск вечірньої зорі. Поминувши темну гущавину кущів, друзі побачили невисокий бугор, на якому горів хрест. Це дивне і моторошне видовисько збудило цікавість і тривогу.
— Я чув про такі речі, але ніколи їх не бачив, — пробурчав Джо. — У цьому краю мало негрів.
— Коли б не було навколо так тихо, я подумав би, що це запалили задля нас.
— Ми ж не негри, — сказав Лорі.
— Одного разу ти напився і заявив, що ми гриби.
— Невидима імперія не воює з грибами.
— Замовкни! — майже вигукнув Джо. — Тепер через тебе ми ніхто.
— Не лай його, — сказав Тед. — Лорі не винен. Річ у тому, що ми самі, як Антей, відірвалися від землі. Хто ми тепер? Ні білі, ні кольорові — марсіяни.
— Бідолашні мої хлопчики, нещасні мої марсіяни! — зітхаючи, мовила Бетсі.
Палаючий хрест і чорні силуети кущів на бугрі лишились далеко позаду. Їхали мовчки…
За кілька миль, сигналячи сиреною, їх обігнала машина. Тед знову пізнав жовтого «крайслера».
Червона цяточка ліхтарика щезла в темряві. Потім з'явилася знову і стала швидко наближатися. Це була не машина, а ліхтар на перекладині, що перегороджувала дорогу.
У світлі фар було видно стрілку, що вказувала на об'їзд, і напис про те, що шосе на ремонті.
Виїхавши на бокову дорогу, вузьку, але асфальтовану, Джо міг знову набрати швидкість. Дорога була безлюдна. Якщо на шосе раз у раз мелькали вогні ферм і якихось будівель, то тут машина ніби провалилась у чорну ніч. Лише фари вихоплювали з темряви світлий трикутник асфальту, що линув попереду.
Різкий поштовх кинув усіх вперед. Тед боляче вдарився об передню спинку. Завищавши гальмами, машина зупинилася.
Джо, нахилившись уперед, нерухомо сидів за рулем. Потім він підвівся і повільно вийшов із машини.
Перед машиною, передні колеса якої чудом утримались на краю, виднілось провалля. Це була покинута штольня, біля якої обривалась під'їзна дорога. Було темно й тихо.
Поки Джо повертав автомобіль, Тед пильно вдивлявся в темряву.
Коли всі посідали, Джо, натиснув на газ. Струмені вітру шалено били в лице.
— Повільніше! — злякано прошепотіла Бетсі.
Джо нічого не відповів ні їй, ні Лорі, який повторив прохання дівчини.
Опам'ятались аж на повороті.
Перекладина загороджувала дорогу, по якій вони мчали. Довелося вилізти, щоб повернути її набік. Напис на ній зник.
— Я думав, вони будуть стріляти, — сказав Джо, знов сідаючи за руль.
Розділ ХХIII,
У ЯКОМУ ЗНОВУ ГОТУЮТЬСЯ В ДОРОГУ
— Якби ті йолопи не запалили хреста, ми влетіли б у цю яму, — розказував Джо. — Після того, як ми побачили цю штуку, я, будь вони прокляті, був страшенно обережний.
— У найближчому містечку ми покинули машину біля першої ж колонки і пересіли на поїзд. — Тед вперше попросив у Майка сигарету і закурив. — Якщо вони готували такі штуки по всій дорозі, то можуть кусати собі лікті.
Усі говорили один перед одним. Вони були знов тут, «дома», і Майк, сидячи на поручні крісла, поділяв радість своїх трьох марсі і міс Марсі, як називав він Бетсі.
Зустрів Майк друзів сюрпризом. Перше, що підніс він їм при зустрічі, був офіціальний пакет на їхнє ім'я. Навіть не розпечатуючи конверта, неважко було здогадатися, що в ньому. Вчорашні газети повідомляли, що марсіянам дозволено виїхати за межі країни, щоб узяти участь у міжнародному з'їзді астрофізиків у Парижі. З'їзд мав розпочатися в кінці тижня. З оформленням виїзду треба було поспішати.