Одарка. Ох, моя головонько бідна! Що мені з п’яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже і пити? Коли б не своїми бубликами торговала, то досі усі б з голоду попухли! Який мене гаспид поніс за сього п’яницю? Була козир-дівка: чи на вулиці, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядці,— усім була голова; на жарти, на скоки,— усім була приводниця! А й казала покійній матері: «Не віддавай мене, мамо, за мужика, за хлібороба; я собі дівка не проста: мій дідусь та був на Іва-нівці попом; та його мати — що вона против мене? Вона сластьоним торговала, а я собі бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленія». Так-таки іди та іди! От же і пішла; от і живу! Люди у щасті та у багатстві і не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодії літа? Де моя дівичая краса? Усе заїв оцей п’яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним.) А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб.) Ось так же, коли честю не слухав.
ДУЭТ
Одарка. Чи я ж тобі не говорила?
Чи я ж тобі та не веліла?
Щоб ти дома сидів І на вольну не ходив?
Прокип (кланяясь).
Ой ти, ланко моя!
Ти, голубко моя!
Пусти ж мене прогулятись,
Коли ласка тнои!
Одарка (толкая его во двор и затворяя ворога).
Ой, тут гуляй, мій миленький!
Мов той цуцик кривенький,
Сиди там, пропадай І нікуди не Втікай!
П р о к и п (из-за ворот).
Та тут же я скучатиму,
Усім, усім казатиму:
Била жінка мужика,
Била, била і товкла!
Не брешу я, не брешу:
Била жінка і товкла.
Брешеш, брешеш, гісська донько,
Била мене і товкла. } (Вмсстс.)
Одарка. Брешеш, брешеш, вражий сину!
Я не била, не товкла.
Потягла я за чуприну,
Тільки страху задала.
Одарка. Сиди, сиди собі там, мапдрованнй цуцику! Та й гляди: ось тільки хоч ногою вийдеш, то ие побоюся гріха, битиму, кажу тобі, що битиму. Коли б мені апатії, як то у панів бува? Адже розказовала клюшппця оттого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом жшн\ так, каже, пані так над паном вередує, що і крий боже! І чого б то не забажала — чи мочених кисличок, чи німецьких медяничків, чи якої хустки або одежі, то усе і є; хоч опівночі забажа чого, то усе їй і поставля, і без її волі з хати не іде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жінці мужика бити; хіба у панів така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи ііерсдоналп над мужиками!
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Те же и К а н д з ю б а.
Кандзюба. Дай боже день добрий! З неділею будьте здорові.
Одарка. Спасибі, будьте і ви здорові. Як ся маєте? К а н д з ю ба. Та до якого часу ще б то і не теє.
О д а р к а. А ваші за-харківці, чи усі живі? Кандзюба. Та вже нашим за-харківцям така прийшла біда, що й сказати не можна.
О д а р к а. А що там за біда?
Кандзюба. Там таких салдатів найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватері. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така біда! А старий ваш дома?
Одарка. Та через силу дома. Оце тільки спинила мандровати.
Кандзюба. А куди ж то?
Одарка. Та ви знаєте його натуру? Йому ні праз-ника, ні неділеньки; усе б йому швандять по шинкам.
Кандзюба. Ось, знаєте, що я вам посовітую: така була в мене перша жінка, п’яниця непросипенна. От же я її і повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води та й побожився, що вже, каже, не буде більше пити. Що ж? мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було; пробі кричала, що у животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіте лишень і ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.
Одарка. Та я ж возила і де то вже не була! Була і у Тишках, була і у Деркачах, об правій середі аж у Во-долагу їздила; так що ж? Усі ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибі, вже ув Островерхівці ворожка, так та заочі відгадала; каже, що любощів давано, та, не вміючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невістку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хаті немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не відбивала мужика. Ну, одже ж то ворожка і дала мені зілля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху північ, як перші півні заспівають», а я, собі на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що первих півнів не почула та дала, як другі заспівали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю; а там як чкурне, так аж ляпотить, та й поченчиковав аж на Косолапівку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та від того часу ще гірш п’є. Та вже хіба крадькома вирветься, а то, як того цуцика, на верьовці держу.
К а н д з ю б а. Де ж він тепер?
Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.
Прокип (за воротами поет). Била жінка мужика, за чуприну взявши...
Кандзюба. Бач, де обізвався! Здоров, приятелю; а ходи-ке сюди!
Прокип. Рада б душа в рай, так гріхи не пускають.,. Як жінка скаже.
К а и д з ю б а (Одарке). Випустіть-бо його, будьте ляскані. Маю до вас діло.
Одарка. Ану вже іди сюди, іди!
Прокип выходит.
ТЕРЦЕТ
Кандзюба. Послухайте мене,
Ось будьмо ми сватами.
Одарка. Кажіть, кажіть, у чім?
Сьому ми раді сами.
Прокип. ' На вольну щоб сходить?
Горілки принести?
Одарка. Та годі тобі, дурню,
Не знать про що товкти!
Він знай своє. (Кандзюбе.)
Кажіть, а що таке?
Кандзюба. А що? Дочка в вас є?
Прокип и Одарка. Є, є!
Кандзюба. Така, що треба годовати?
Одарка. Хоч сьогодня віддавати.
Кандзюба. Сина маю.
Прокип и Одарка. Знаю.
Кандзюба. Так віддайте!
Одарка. Потурайте! Чи він нам рівня?
Прокип. От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?
Одарка (мужу). Відв’яжися, врагова дитина! (Кандзюбе.)
Усяк зна,
Що в вашого сина Та клепки иема!
Кандзюба. Що б то як?
Одарка. Та так:
Прибитий на цвіту,
Кандзюба. Тю-тю!
Та ще фіть-фіть!
Ви діло тут кажіть:
Чи віддасте? (С насмешкою.)
Чи нехай ще підросте?
Мене ви не держіть.
• К а нд з ю б а. А чому ж і не віддати? ] ,в .
В нього всього є. / (Вместе)
Прокип. Як же можна і віддати,
Коли горілки він не п’є? Одарка. Як же можна і віддати?
(Вместе.)
Дурний! Його всяк б’є.
Кандзюба. Гай-гай! Товкуєте не знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господ»! Є великів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дін і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров’ят з п’ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний: він, собі на лихо, трошки непам’ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень-друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зиа: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коца-рювати, чи по-вашому бублейничати...
Прокип. Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!
Кандзюба. Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже нерано.
Одарка (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?
П р о к и п. Ти думай, а я вже за тобою.
Поют:
Кандзюба. Так будьмо ж ми сватами!
Одарка. Сьому ми раді сами.
Кандзюба. Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезні!
Стецька свого пришлю.
Прокип. Пришліть, пришліть людей,
Ой сватушка любезний! } (Вместе.) Горілки накуплю.