Одарка. Пришліть, пришліть людей,
Ой сватушка любезний!
Я хустку почеплю.
Обнявшись приплясывают.
Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дівки спита* ти, як-то вона ще скаже?
Кандзюба. Хіба вона часом і ис туди?
Одарка. Та таки трошки вередливеиька. То скаже: не варіте з салом, а з яловичиною; то мине а пе схоче, а сала забажа; то тараня солоиа, та що-пебудь і вигадуй; така вже собі ніжна! То щоб і з женихами ис стала передова™.
■ Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже ті вередують, поки довередуються до свого. Та нічого гріх» цшти, тепер і усюди така мода; наші мужички — так усе б то за міщан; а міщанка вже і об купцеві не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубеита; то і гляди: дівують, сердешні, до того, що можна буде їми на Донці греблю загатити. А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробіть тільки бешкету.
Одарка. Та не бійтесь, не бійтесь, присилайтс-таки старостів; вже ж вона не без розуму, вміє розсудити.
Кандзюба. Спасибі ж за ласку. Ждіть від нас людей по закону, увечері; а я Стецька пришлю, нехай з дівкою... Я щось її не знаю; а як її зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж і досі.
П р о к и п. Та ще й Прокопівна.
Кандзюба. Так нехай мій Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчіть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
Повторяют последний куплет.
•Кандзюба. Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезні!
Стецька свого пришлю.
Прокип. Пришліть, пришліть людей,
Мій сватушка любезний! (Вместе.)
Горілки накуплю.
Одарка. Пришліть, пришліть людей,
Мій сватушка любезний!
Я хустку почеплю.
Обнявшись приплясывают, потом Кандзюба уходит.
П р о к и п. От же скверно, що свата без чарки горілки відпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збігати на вольну та на сватання придбати.
Одарка. А вже ти мені з тою вольною остив та опо-ганів. І як би то ти проніс від об’їждчиків?
Прокип. Але! будто і первина? Через лісок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм і дуля під ніс! Так посилай же.
Одарка. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило!
Іди лишень додому, я підожду Уляни, та й прийду, і сядемо обідати.
Прокип (неохотно). Та вже і піду. Таки-то і урвався на вольну! (Уходит.)
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Одарка и Уляна.
У л я н а. Здорові, мамо, були! З неділенькою будыге здорові.
Одарка. Спасибі, будь і ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе і нема.
Уляна. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерів купила на голуби та на квітки. А оце, бач, так обіщалась: на ті гроші, що по п’ятінкам заробляла, так відкладала та, зібравши, от і купила платок. Бач, який? (Разворачивает платок.) І не гарний, скажеш? Великий та модний, з квітками; тепер усюди такі на міщанках.
Одарка (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, і дорогий?
Уляна. Дала я за нього сім кіп та золотого з п’ятаком; та вже торговалась, торговалась! Морока, та й годі! Біля круглого трахтиря чугуївська перекупка; так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там сміх: вона узяла та на мою голову приміряє і каже: виш, як тобі к лицю! А тут де узявсь пан, та таки справжній пан; тут хрест (указывая на грудь), а тут кавалерія (указывая на иіею), та й каже: «От славная девушка! Пристало, пристало. Вот красавица!» А я як засоромилась! Ув очах почервоніло, та не знаю, куди й дивитись; а він усе хвалить та сміється.
Одарка. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То він над тобою глузовав.
Уляна. Будто б то пани і брешуть? Вони сього не вміють і над дівкою не будуть гнушатись. Вони письменні.
Одарка. Та знаю я і письменних. Є, душко, з них усякові. Чи мало тут, на Гончарівці, дівчат з ума позводили і письменні, і купці, і усякі? Хто молодого чоловіка зупинить!
У л я н а. Та сей, мамо, вже підтоптаний.
Одарка. Потурай, потурай! Такий ще більш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я таківських! Та скажи ж ти мені, нащо тобі сей платок?
Уляна. Оттак, нащо? Лучиться чоловік, от у мене і хустка. Рушники є, хустки не було, тепер піде йому на'
хустку, а як вийду заміж, так буду слм;і поп’и.іоіктіп.. Тепер вже така мода, що очіпків не посють, і и;і моипдлх не побачиш; не так, як ви усе у очіиці, почтароонітськн.
Одарка. Тим-то й горе, що новина староішиу прогонить. Потурай людям! Покинули свій закон, та усе 6 то по-панськи, то й наші будуть, як панні, з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечері жди старостів, казали прийдуть.
Уляна (жеманно). Які там старости? Від кого б то?
Одарка. Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив з монастиря па спаса.
У л я н а. От за того старого? Лисого?
Одарка. Тю-тю, дурна! За Отецька, його сина, коли знаєш.
Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та пін, мамо, зовсім дурний!
Одарка. Дурний! Так багатий.
Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
Одарка. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.
Одарка. Нехай сміються, а вій собі багатий.
Ул я н а. А як прийшов раз до нас на оснів’янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого іти; неначе усі люди повимирали.
Одарка. Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе ие б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і иалає, так тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки, ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лайка, а бійка!.. Ось і мій п’яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.
Уляна. Та вже, мамо, що хочете кажіте, а я за того дурня, за того бецмана не піду та й не піду.
Одарка. Нічого вередовати. За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повитчика будеш ж$ати? Та доки нам тебе і содержати? Бач, батько п’яниця непросипенний; я своїми бубликами тільки вас і со-держу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?
Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мой-ці — слава тобі господи! — скільки заробляю? А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати, і зодягати і без мужика-дурня.
Одарка. Те-таки, що зібрала, то гаразд, а що за багатим мужиком більш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний. Бач, ніхто не трапляється. За кого ж тебе і віддати? Де ті люди?
Уляна (застенчиво). Мамо!.. Я б вам... щось сказала...
Одарка. Ану, кажи.
Уляна. Адже ви знаєте Олексія?
Одарка. Якого се?
Уляна (смелее). Коваля. Ось чи впам’ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплію зробив?
Одарка (вспоминая). Еге-ге-ге! Коваль! Знаю. А що? Чи не дума він?
Уляна (стыдливо). Атоле!
Одарка. Нехай собі і у голові не поклада. Чи можна, щоб я за нього віддала? Хіба він тобі казав?
Уляна. Еге!
О д а р к а. А ти що? А ти йому і не плюнула межи очі?
У л я н а. От так пак! А за що?
Одарка. Щоб не сікався за нерівню. Чи не думаєш ти за нього?
Уляна. Атож! '>
Одарка. Та що се ти узяла у голову? Чи він же тобі рівня? Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, против мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!
Уляна. Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрі, про них усюди така чутка іде.
Одарка. Та хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю; була казенна 1, та підеш у підданство; була городянка, та станеш селянкою!