Стецько (отступая). Що зроблю? Ось побач; ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі! Ще дужче, чим тогді.
Алексий. Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобі кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.
Стецько. А до яких же я людей в’яжусь? А кажи, кажи!
Алексий. Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.
Стецько (подобрав орехи, продолжает их грызть)., Дарма.
Алексий. Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже, що за тобою буде пропаща.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже: лучче їй світ за очима піти, чим за тебе.
Стецько. Дарма.
Алексий. Вона каже: цур тобі, пек тобі, осина тобі,; дурний, божевільний, навіжений, католиче, бузовіре...
Стецько. Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені що хоч1 кажи, а я тобі усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона і не хоче, хоч вона плакатиме і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дарма, аби б тільки пішла за мене.
Алексий. Що ти будеш з таким дурнем робити! Він усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Відкинься від Уляни, не заїдай їй
віку, дай їй ще на світі пожити з ким другим, а ие з тобою! Не бери її, я тобі спасибі скажу!
Стецько. Так і я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити :і моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та нжо п;-к обрид мені з сим оженінням; так оце тільки затим я і женитися лочу.
Алексий. Та шукай собі другої дівчини; се вже не твоя і не хоче за тебе.
Стецько. Та де їх у урагової матері знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому за-Харкову і усю Заїківку, і Москалівку виходили де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не іде, як затялись.
Уляна. Чом же вони за такого парубка та не ідуть?
Стецько. Без сорому казка: кажуть, їло дурипН, «Дурний, цур йому!» —ось як кажуть. Се вже урнгонн мода стала, що усе за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей — тпррру! — нігде буде взяти!
Уляна. Та й я ж тим за тебе ие хочу, що ти дурний, і тобі у вічі кажу.
Стецько (молча смотрел на нее быстро и долго, потом вдруг вскрикивает). Тю! на твою голову! Ти тільки сама кажеш; а мати каже, що я не зов’сім би то і дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там і дівка каже, батько каже, і мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцім я дурний, так вже нігде дітись!
Алексий. Оттак казали за-харківці, а як прийдеш свататись на Гончарівку, то й за-лопанці те ж скажуть.
Стецько. Матері трясця за-харківцям і за-логіанцим, коли так скажуть. А купці так ие те кажуть.
Алексий. Хіба ж тебе і купці знають? Як же ти до них попав?
Стецько. Ось бач як. Послав раз батько,— та й близенький світ! — аж за Нетечу, а я й не потрапив, та іі блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть па мене коні! Машталір як уріже мене у се плече кнутом, як гикне: паді! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: відсіля коні, відтіля пани, так я шморг у лавку та й дивлюсь, що там робиться. А там купці, та так обдурюють панів, що на! (Смеется.)
Алексий. Чим же вони обдурюють?
Стецько. Еге! ось як. Увійде папі у лавку, уся така цвяхована, як мак у полі. Бриль на ній... тільки що у во* город горобців полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрізь так і світиться... (Смеется.) Вже я, братику, надивився!.. От купець і подасть шовкової ганчірки шматок або хусточку діряву, що мені і на онучі її не треба, та і лупить грошики, скільки видно. А вона і хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собі, та думаю собі: купила добро, що і на підтичку не годиться. Аж ось мене купець і здрів, та і каже: чаво тебе, маладєць, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаєш, скинулись по слову та і стали приятелі. Далі зібралось їх чимало: і старі, і молоді, і лисі, і підсліпуваті, і усякої масті. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далі заставили танцювати: як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далі і надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов...
Алексий. Годі ж, Стецю; тебе і до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобі: просив тебе ласкою; не відкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє і Уляна третя; тільки побереш рушники та побачу тебе з хусткою, то знай, що тільки тобі і на світі жити!
Стецько. Лиха матері! А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш!
Алексий. І там знайду, та й задушу...
Стецько. Ось тільки задуши, а я батькові скажу...
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ Те же и Прокип без шапки, крадется через театр.
Уляна. А куди-то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень! (Ведет его назад.) Єй же то богу, не пущу!
Прокип. Та мені є діло до чоловіка,— що се таке?
Уляна. Оттак, припало діло; та без шапки і ідете?
Прокип. Винеси ж ке шапку.
Уляна. Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?
Прокип. Оттак! усе на вольну.
Стецько. Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну! В мене гляди!
Уляна. Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жінкою.
Стецько. Побачу, як то не будеш! Ану, старий!, як
ЧИ вона буде, чи ис буде моєю жінкою?
ГЇ роки п. Хм!.. Я б тобі щось сказав, та тутечка ис можна. Ось ходімо зо мною прогуляймося, аж геп туди, на •И н су гору.
Стецько. Якого я там чорта забув? Не хочу. Алексий (отведя в сторону Стецька). А що? Чи с н тебе гроші?
Стецько. Та ось повна кишеня; батько дав на сватання,
Алексий. Пробігайся ж з ним на вольну та постав йом$ четвертину, то він до тебе буде добрий і дочку присилує»
ДУЭТ
Прокип, Ходім, зятю, за лісок,
Там новий стоїть шинок,
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько. Тю-тю, дурний, відчепися!
Пий горілку, подавися!
Прокип, Там горілка є і пиво
І шинкарка чорнобрива,
Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
Стецько. Кажу, сам ний, подавися.
ҐЇ р о к и п. На шинкарку подивися;
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Ходім, зятю, помандруєм,
Горілочки покуштуєм,
З шинкаркою пожартуєм.
(Подмигивая и приплясывая.)
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська!
Стецько (все думавший, соглашается).
Шинкарочка наливає,
Шинкарочка знай моргає.
Прокип. Є горілка там і пиво
І шинкарка чорнобрива.
Стецько. Шинкарочка почастує,
Шинкарочка поцілує.
Дурням ти не потурай,
Ходім швидше, поспішай.
Ходім хутко, помандруєм, і Горілочки покуштуєм, І (Вместе.)
З шинкаркою пожартуєм,
Горілочка лепська,
Шинкарочка Хвеська! .
Шинкарочка почастує, {Имеете.)
Шинкарочка поцілує! ;
Обнявшись и приплясывая уходят.
Уляна. Буде ж мені тепер від^матері, зачім батька не встерегла. Побіг би ти, Олексієчку, та вернув їх.
Алексий. Не руш його, Уляно; нехай іде, нехай Стецько заведе його на вольну та й сам зайде хоч до зав* трього, так з ким старости прийдуть і як у вас без батька буде?
Уляна. Нехай як собі знають, а я не виновата; я таки шапки не дала. Що, Олексієчку, ось і вечір близенько; що нам робити?
Алексий. Хто його зна, моя рибонько! Щось і дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що то якби я паном був, тоді б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.
Уляна. А опісля і покинув би мене, як пани роблять?
Алексий. Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як і тепер. І хоч би мені одежі на увесь год давали, або пару волів, або отаманом настановляли, то я б нічого не захотів, опріч тебе одну.
Уляна. Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не менш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скільки разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку, та каламайкову спідницю з шовковою запаскою, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе... От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.