«Маруся» мала винятковий успіх як серед читацьких мас, так і в колах письменників та критиків. Т. Г. Шевченко писав у листі до Квітки-Основ’яненка: «Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. — Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю» (Шевченко Тарас. Повн. зібр. творів. У 6-ти т. К., 1964, т. 6, с. 13). У своїй статті-рецензії на збірку Квітки «Малороссийские повести». О. М. Бодянський, характеризуючи художні якості «Марусі», підкреслив, що «найпростіші щоденні, так би мовити; випадки в нашому побуті під пером умілого письменника стають що-найцікавішими» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, №5, с. 301).
Г. Ф. Квітка-Основ’яненко переклав повість «Маруся» російською мовою і через В. А. Жуковського передав автопереклад П. О. Плетньо-ву, який опублікував його в «Современнике», 1838, т. XI, с. 1—148. Публікація «Марусі» в російському перекладі мала широкий суспільний резонанс. І не випадково Бєлінський, глибоко проаналізувавши повість, саме на її прикладі розробляв такий важливий аспект теорії реалізму, як типізуючий спосіб зображення (див. Белинский В. Г. Полн. собр. соч., т. З, с. 53—54). Критик підкреслював національну своєрідність твору, насамперед поетичний опис України: «Крім Наума, Марусі, Василя і Насті в повісті «Маруся», є ще герой — і герой перший, який важливіший і від Наума, й Василя, й Насті, й самої Марусі: це Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями. Саме цей герой і становить усю привабливість, усю поетичну чарівність повісті [...]. Побут сільських жителів, їхні нрави, звичаї, поезія їхнього життя, їхня любов — усе це зображено так, що варте б більш детальнішого розгляду» (там же, с. 52—53).
Високо оцінив «Марусю» російський критик М. О. Полевой: «Це жива картина Малоросії. Які чудові характери героїв повісті [...]; як усе це вірно з природи» («Сын отечества», 1838, т. V, кн. ІХ-Х, с. 58).
Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 1, с; 61—325.
1 Квітка (Вульф) Анна Григорівна (1800—1852) — дружина письменника. Після закінчення Смольного інституту у Петербурзі працювала класною дамою в Харківському інституті благородних дівиць. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко завжди ділився з нею творчими планами. «Я и Анна Григорьевна — один человек, одинаково чувствующий, одинаково мыслящий, одинаково действующий,— писав він у листі до П. О. Плетньова від 1 лютого 1841 р. (Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 284).
2 Сказка. — йдеться про ревізькі казки (реєстри) іменні списки населення Російської імперії XVIII—XIX ст., які складалися поміщиками або їх управителями. Ревізькі казки давали відомості не лише про чисельність населення, а й про його вік, сімейне становище. Ними користувалися при обкладанні податками, рекрутському наборі тощо,
3 «Апостол» — церковна книга, в якій розповідається про діян« ня апостолів.
4 Псалтир — одна з книг Біблії, де зібрано 150 псалмів — ре« лігійних пісень, молитов.
Вперше надруковано в збірці «Малороссийские попести, рассказываемые Г.рыцьком Основьянеиком», кн. 1. М,, в тип, Лазаревых института восточных языков, издание Андреи Глазунова, 1834, с. 316—380.
Автограф невідомий.
Цензурний дозвіл М. Качеиовського датовано 4 жовтня 1833 р.
Сюжет оповідання побудовано иа фольклорних мотивах, про що Г. Ф. Квітка-Основ’яненко писав ГІ. О. ІІлетиьову в листі від 16 жовтня 1839 р.: «Это легенда, местный рассказ, ежегодное напоминание в семье на заговены о «Терешке, попавшемся к мертвецам с вареником». Рассказанное по-нашему, как все передают это предание, нравилось, перечитывали, затверживали» (Кѳітка-Осноо'лненко Г, Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с* 216).
Автопереклад «Праздник мертвецов» під криптонімом В, И, С. був надрукований в «Современнике», 1939, т. XIII, с. 127—-ИИ. Цей переклад Квітка передав П. О. Плетньову через Жуковського, з яким зустрівся в Харкові у жовтні 1837 р. У статті-рецепзії на «Малороссийские повести» О. М. Бодянський відзначив мистецький рівень гумористичного оповідання «Мертвецький великдень» І заявив, «що пан Грицько має справжній талант для повістей у дусі веселому, насмішкуватому, комічному» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, кн. 5, с. 302—303). Одним з кращих оповідань Квітки вважав «Мертвецький великдень» і В. Г. Бєлінський.
. Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грьїцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 1, с. 327-^-395.
1 Козак Луганський Володимир — псевдонім Володимира Івановича Даля (1801—1872) — російського письменника, лексикографа, етнографа, першого перекладача творів Квітки російською мовою.
КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА
Вперше надруковано в збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грьїцьком Осповьяиенком», кн. 2. М., в тип. Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1836, с. 107—347.
Автограф невідомий.
«Конотопська відьма» написана в 1833 р., цензурний дозвіл М. Качеиовського датовано 4 жовтня 1833 р.
Це найбільша українська повість Квітки, де дійсність зображується в сатиричному плані. Автор переплітає реальні факти і події з фантастичними, казковими, широко використовує перекази, анекдоти, легенди. У листі до Плетиьова письменник, посилаючи автоиереклад «Конотопської відьми» для журналу «Современник», писав: «И я буду утешен, найдя суд, а не безусловное снисхождение. С такою надеждою на благорасположенность Вашу прилагаю «Конотопскую ведьму», нелепую по содержанию своему, но все это основано иа рассказе старожилов. Топление (мнимых) ведьм при засухе не только бывалое, со всеми горестными последствиями, но, к удивлению и даже ужасу, возобновленное помещицею соседней губернии» (Квітка-Основ’я-ненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 214).
Автопереклад російською мовою був надрукований у журналі «Современник», 1839, т. XV, кн. З, с, 1—129 (Конотопская ведьма. Из повестей Грыцька Основьяненка. В. И. С.).
Рецензент «Журнала министерства народного просвещения» (1839, ч. XXIV, с. 186), аналізуючи повість Квітки, писав, що «волосний писар Пістряк гідний пера Мольєра і Діккенса». Майстерність Квітки як сатирика неодноразово відзначав І. Франко. Він підкреслював, що «у «Конотопській відьмі» дав Квітка незрівнянний майстерний малюнок старих козацьких порядків, може, з половини XVIII віку в новочаснім сатиричнім освітленні» (Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910, с. 89).
Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 2, с. 109—34-7.
1 Г р а м а т к а ■—буквар, виданий у Києві (Грамматика, руководствующая к познанию славенороссийского языка. Типография Киево-Печерской лавры, 1794).
2 Часловець (часословець) — церковна книга, що містить тексти молитов.
3 Гласи — у давньоруському церковному співі комплекс поспі-вок, які розрізнялись за мелодійною структурою, кількістю і останнім іоном.
4€рмолойні догматики — молитви, які призначалися для співу під час богослужіння.
6 ...щ о до хвилозохвиї ходи в... — тобто в передостанній клас семінарії.
6 Дербентський марш — марш на честь перемоги в 1796 р. російських військ над армією перського шаха Ага-Мохаммед-шаха і взяття Дербента.
ОТ ТОБІ Й СКАРБ
Вперше надруковано в збірнику «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», ки. 2. М., в тип. Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1836, с. 348—441. Автопереклад під заголовком «Вот тебе и клад» був надрукований в «Литературной газете», 1840, № 1, 2.