Автографи оригіналу та автоперекладу невідомі.
Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841. кн. 2, с. 349—441.
1 ...д есята була масн а... — тобто десятий тиждень після різд-ва був масничний.
2 ...Ю рія припадал о... — тобто церковне свято Юрія, яке припадало на 6 травня.
3 ...гоги та магоги... — За біблійною легендою, дикі войовничі племена.
4 Ідіть сюди (франц.).
5 ...ш а т а й-м оргай, шата й-н ахвіст, реевеє, б а р-боське, шальпанськуіпорченепиво... — перекручені назви французьких вин — шато-морго, шато-лафіт, рейнвейн, бордоське, шампанське, портер.
6 ...у водолазьких винокурі в... — тобто у винокурів слободи Нова Водолага, яка знаходилася в 45 верстах від Харкова на річці Водолазі; тепер адміністративний центр Нововодолазького району Харківської області.
7 Дуже добре (франц.).
8 Лягай (франц.).
КОЗИР-ДІВКА
Вперше надруковано окремим виданням: Козир-дівка. Спб., типография 3 департамента государственных имуществ, 1838, 144 с.
Автограф невідомий.
Присвяту письменник позначив «11-го июля 1836. Основа». Цензурний дозвіл П. Корсакова датовано 9 лютого 1837 р.
«Козир-Аівка» — соціально-побутова повість, в основу якої лягли безпосередні життєві спостереження письменника. Працюючи совісним суддею, Квітка зустрічався з численними фактами бюрократизму, хабарництва, зневаги до простих людей. З листування письменника видно, що у своїх творах він використовував матеріали, спостереження, пов’язані з діяльністю в суді. Після того як рукопис було надіслано до Петербурга, Квітка довгий час нічого не знав про його долю. У численних листах він звертався до цензорів І. М. Сиегірьова, Л. О. Плетньова, книготорговця І. Т. Лисеикова з проханням прискорити друкування повісті. І лише 26 квітня 1839 р. він пише Плетньову: «Вышла «Козир-дівка» — и судья сердится на меня, что он никогда бубликов не принимает от просителей» (Коїтка-Основ’янснко Г, Ф* Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 218).
У журналі «Современник» (1840, т. XVII, кп. I, отд. «IІопсчѵгіі», с. 1—103) був надрукований автопереклад повісті, л пже після смерті письменника, в 1858 р., П. Куліш здійснив друге шідліиіи твору, н якому до тексту першодруку вніс істотні правописні І стилістичні нмінн. Однак у наступних виданнях повість давалася у редакції Куліїші, і лише у Зібранні творів у семи томах (т. 3. К., 1981, с. 210—200) текст «Козир-дівки» подано за виданням 1838 р.
Після виходу повісті Гребінка у листі до Квітки під 14 вересни 1838 р. з захопленням відгукнувся про новий твір письменника: «Що недавно отце я вам казав, та й не я один, а всі наші—превелике спасибі за «Козир-дівку»; з біса, десь була гарна дівчина! Я читав ваше також рукописне, у цензурі [...]. Та й подумав: «Господи мій милостивий! Як то народ пише гарно по-нашому...» (Гребінка в. П. Твори. У 3-х т., т. 3. К., 1981, с. 593). Високо оцінив повість І. Франко. Він тсисав, що «найглибше до основи тодішнього селянського життя синіють повісті «Козир-дівка» і «Сердешна Оксана» (Франко 1, Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р., с. 89).
Подається за першодруком.
1 Кашинцова Ольга Яківна — племінниця Г. Ф. Квітки-Оспо-в’яненка.
2 ...скажуть: «Лоб!» — тобто пострижуть у солдати.
СЕРДЕШНА ОКСАНА
Вперше надруковано в альманасі «Ластівка». Сочинения на мало-российском языке. Повести и рассказы, некоторые малороссийские песни, поговорки, пословицы, стихотворения и сказки. Собрал Іі Гребенка. В тип. императорской Российской Академии. Спб., 1841, с. 32—207.
Автограф невідомий.
Повість «Сердешна Оксана» Квітка завершив у кінці 1838 р. І надіслав Є. П. Гребінці до Петербурга для опублікування. У листі від
13 січня 1839 р. Гребінка писав з захопленням: «Ваша Оксана хороша, очень хороша, дай бог Вам здоровья» (Гребінка 6. II. Твори. У 3-х т., т. З, с. 597). Як вважає дослідник творчості Шевченка 10. Івакіп, саме безпосередні враження від «Сердешної Оксани» дали поетові творчий імпульс для написання «Катерини» (див.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії до заслання. К., 1964, с. 38). Пізніше,
1840 р., дякуючи Шевченку за «Кобзаря», Квітка писав: «Я його («Кобзар». — Н. /.) притулив до серця, бо дуже шаную Вас і Ваші думки кріпко лягають на душу. А що «Катерина», так так що Катерина! Гарно, батечку, гарно! Більш не вмію сказати. От так-то москалики-воєн-ні обдурюють наших дівчаток! Списав і я «Сердешну Оксану», от точнісінько як і Ваша «Катерина». Будемо читати, як пай Гребінка ви-дрюкує. Як то ми одно думали про бідних дівчаток та про бузовірових
москалів...» (Квітка-Основ’ яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 267).
У листі до російського історика та видавця М П. Погодіна (Квітка-Основ’яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 339) письменник повідомляє, що надсилає російський автопереклад повісті «Сердешна Оксана» для публікації в журналі «Москвитянин»; там вона й була надрукована (1842, ч. 1, № 2, с. 411—474) з підзаголовком: «С мало-российского Основьяненко».
Повість була перекладена французькою мовою і в 1854 р. видана в Парижі (Окзапа... Апсіепзе сНгог^ие сіє Шкгаіпе, раг КшІіка. Рагіз, 1854).
Подається за першодруком.
ЩИРА ЛЮБОВ
Вперше надруковано під назвою. «Вот любовь» в автоперекладі в журналі «Современник», 1839, т. XVI, кн. 4, с. 1—115.
Українською мовою вперше надруковано у виданні: Сочинения Григория Федоровича Квитки. Малороссийские повести, рассказанные Грыцьком Основьяненком, Под редакцией А. А. Потебни. Харків, 1887, т. 2, с. 239—304.
Автограф зберігається у відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 1). Рукопис автоперекладу невідомий.
У відділі рукописів ІЛ (ф. 67, № 823, 75) знаходиться автограф третьої книжки «Малороссийских повестей», яка так і ие була видана. До неї ввійшли такі твори Квітки-Основ'яиенка: «Божі діти», «Перекотиполе», «Щира любов». На автографі повісті «Щира любов» цензурний дозвіл П. Корсакова, датований 14 лютого 1839 р. Як вважає М. С. Грицюта, коли Квітці не вдалося видати третьої книжки «Малороссийских повестей», він вирішив опублікувати «Щиру любов» окремим виданням (див. Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. З, с. 448), Однак цей твір за життя письменника вййшов у світ тільки в автоперекладі.
Прийнявши повість до друкування, П. О. Плетньов зауважив у листі до письменника, що головній героїні Галочці бракує життєво-реальних рис. У відповідь дружина Квітки Анна Григорівна розповіла, що Галочка—героїня реальна, з прихарківської слободи Гончарівки, що про її розум і красу люди розповідають легенди і складають пісні, а сам Квітка писав, що про Галочку йому повідомила «депутація» читачів, щоб він її описав у своєму творі. І все ж Квітка погодився з зауваженнями Плетньова, і в одному з наступних номерів «Современника» (1840, т. XVII, кн. 1, с. 107—112) був надрукований другий варіант закінчення повісті разом з приміткою П. О. Плетньова, де розповідалось про творчість Квітки і про повість «Щира любов».
Другий варіант закінчення повісті, який слід вважати канонічним, письменник вставив у рукопису перед першим варіантом. В кінці обох варіантів закінчення Квітка написав: «Кінець третьої книжки». Ось текст першого варіанта закінчення:
— Здрастуй, мій любезний приятелю, Олексію Петровичу, — крикнув Семен Іванович, убігши у хату, і кинувся його обнімати. — Як, — каже, — поживаєш?
— Спасибі богу! — сказав напротив і Олексій, що і зрадовався, побачивши його, а як здумав, що без нього тут совершилося, так у нього душа так і покотилася, і не зна, на яку ступити, і дума собі: «Буде ж тут усього доброго!»