У комедіях 20—30-х років Квітка-Основ’янеико проводить ідею про викорінення дворяисько-чпновницьких зловживань у губернії шляхом обрання чи призначення на адміністративні посади в повітах людей
з офіцерства, діяльних і справді благородних у своїх помислах та вчинках. У письменника ще зберігалося уявлення про офіцерство з тих часів, коли значну частину цієї суспільної верстви складали най-передовіші люди доби 1812—1825 рр. Однак після масових репресій царизму щодо учасників декабристського руху склад офіцерства, його загальне духовне обличчя, настрої змінилися. І вже в першому варіанті роману Квітки-Основ’яненка «Жизнь и похождения Столбикова» (1833) читаємо: «Офицеры в боях не дерутся, а только получают ордена». Негативно характеризуються порядки в армії, численні офіцери і навіть генерал-аншеф, з якими доводиться зустрічатися Столбикову.
З еволюцією літературно-естетичних поглядів письменника в бік їх демократизації, із збагаченням реалістичних основ художнього методу з його творчості зникають рупори просвітительсько-раціоналістичних ідей типу ідеалізованих героїв з дворянства — Милова, Скромова, Твердова, Благосудова і місце основного позитивного героя займають представники трудових кіл, а персонажі з дворянсько-чиновницького середовища (нижче губернатора) дістають негативну характеристику. Квітка-Основ’яненко продовжив розпочату Котляревським лінію художньої розробки проблеми народно-національного характеру, створення літературного героя нового типу, образу селянина-трудівника як головного героя творів. Він зумів побачити під селянським сіряком багату розумом, моральною красою, справжнім благородством людину. Створив Квітка й цілком новий для тогочасної літератури образ — соціально визначений образ кріпака-робітника — Олексія («Сватання на Гончарівці»), який про своє життєве заняття говорить: «Вже в роботниках, на заводі куби дєлаємо». Більше, ніж попередники, Квітка-Основ’яненко показує людину в її трудовій діяльності. Принципово важливим і новим у характеристиці головного героя було висунення на перший план як одного з найважливіших достоїнств його трудових якостей (Маруся, Олексій, Галочка). Показ людини в праці, особливо відображення хліборобської праці,— це знаменувало велику перемогу реалізму й народності.
Новою в тогочасній літературі була Квітчина тенденція до показу соціально-громадської активізації простих людей. ївга бореться з властями не лише за свою долю, а й за щастя іншого знедоленого. Селянський хлопець Кость Скиба з повісті «Божі діти» у своїх діях керується принципами: «Чоловікові треба, оскільки його сили є, робити не для себе, а щоб добро було усім...», «таке що-небудь зробити, щоб від того добро було або бідному, або хоч нашому селу». Гаркушу характеризує програмне усвідомлення необхідності боротьби проти суспільних і людських несправедливостей.
Для тогочасних суспільних умов, коли панство ставилося до селянина як до робочої худоби і глузувало з Квітчииих творів про селян і для селян, піднесення ним селянина-трудівника — і в художній, і в теоретичній практиці — до рангу головного позитивного героя літератури було виявом громадянської мужності. До того ж з ряду творів письменника випливає смілива демократична ідея моральної переваги людини з простого народу над панством: Шельменка-денщика над Шпаком та його поміщицьким оточенням, ївги — над писарем і панами-«суДящими», яким вона кидає правдиві й різкі звинувачення, благородного душею і вчинками селянського хлопця Петра з «Сердешної Оксани» — над «їх благородієм» паном капітаном, селянської дівчини Галочки з «Щирої любові» — над офіцером-поміщиком Семеном Івановичем.
До важливих літературних заслуг Квітки-Основ’яненка треба віднести те, що він увів до сфери естетичної уваги цілий ряд нових явищ суспільного життя, поглибив соціальні основи, соціально-психологічну аналітичність методу просвітительського реалізму в українській літературі, розробив — теоретично і в художній практиці — естетичні закони цього методу, ставши його справжнім фундатором в українському письменстві; він наблизив професійну творчість до широких народних мас. «Квитка имел громадное влияние на всю читающую публику в Малороссии,— свідчив М. Костомаров,— равным образом, и простой безграмотный парод, когда читали ему произведения Квитки, приходил от них в восторг»5. Велике значения мали повісті й п’єси Квітки-Основ’яненка для активізації культурного життя на західноукраїнських землях.
Для свого часу Квітка-Основ’яненко був кращим знавцем української літературної мови, виробленої на народній основі; він найглибше усвідомлював і найактивніше утверджував думку про її великі естетичні спроможності та широкі перспективи. Письменник-новатор першим довів здатність української мови забезпечити високий розвиток усіх літературних жанрів. Творчо використавши мовио-стильові надбання народної епіки, пісенності, гумористики, він виробив свою яскраву, самобутню стильову манеру, яка відзначається багатоманітністю тональності — від сентиментально-ліричної на фольклорно-пісенній основі до іронічно-сатиричної і бурлескної, багатством синоніміки та наснаженістю порівняннями й фразеологізмами. Загалом же стильова домінанта кращих творів Квітки-Основ'янеика відповідає повсякденній живомовній народній практиці, засадам реалістичного мистецтва.
Квітка-Основ’яненко зіграв важливу роль у формуванні української літературної мови, розширивши її базу, зміцнивши її народне підгрунтя, збагативши її художньо-виражальні засоби.
Сучасна Квітці-Основ'яненку доброзичлива українська і російська критика високо оцінювала його талант, значення його творчості для розвитку реалізму й народності літератури. П. О. Плетньов, наприклад, висловлював думку, що він— «один з перших талантів, навіть і не в Росії тільки» писав про його вплив на окремих російських літераторів. Пізніше І. Фраико, розглядаючи творчість Квітки-Основ’яненка в контексті європейської літератури, писав: «Аж коло року 1840 починають майже в усіх літературах Європи появлятися твори, в котрих мужик являється героєм, життя його стається головним предметом, канвою талановитих творів літературних... В літературі українській... появляються далеко швидше, ніж деінде... оповідання Квітки-Основ’яненка, черпані виключно з життя народного» 6.
Кращі твори Г. Ф. Квітки-Основ’яненка одними з перших виводили українську літературу до загальноросійського й європейського читача: починаючи з 1837 р., його оповідання й повісті друкуються в російських перекладах у Петербурзі. Ще за життя письменника його п’єси ставилися в Петербурзі, а також на Кавказі, зокрема в Грузії. 1854 р. у Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана», трохи пізніше твори Квітки-Основ’янеика перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.
Внесок Г. Ф. Квітки-Основ'яиеика в літературний процес вагомий
і різнобічний. Видатний прозаїк і драматург посилив громадянськість, соціальну проблемність нової української літератури, її викривальну спрямованість проти вад суспільного буття. Широко відкрив він двері у «велику літературу» національно-народному героєві — представникові трудового селянства —як центральній постаті, що визначала розвиток сюжетів творів. Ним були закладені основи нової української прози, введені жанри повісті, оповідання, соціально-побутової комедії.. Письменник розробив і утвердив в українській літературі принципи просвітительського реалізму, який у 30-х роках XIX ст. став на Україні провідним творчим методом і. літературним напрямом. Проза і драматургія письменника мала велике значення для утвердження статусу української літератури серед інших літератур.