Однак пес виявив у кутку підземелля запах, який незаперечно свідчив про присутність пацюка. Він, схвильовано похропуючи, побіг туди. При кожному такому похропуванні килим під Абдуллою здригався. Це дало Абдуллі довгоочікувану відповідь на його питання.
— Іди сюди, — знову покликав він пса. — Якщо я залишу тебе тут, тебе знайдуть, коли прийдуть мене допитувати, і вирішать, ніби я обернувся на собаку. Тоді на тебе чекає моя сумна доля. А це ж ти привів до мене килим і відкрив мені його таємницю, я не переживу, якщо тебе настромлять на сорокафутову палю!
Пес ліз у кут і принюхувався. На Абдуллу він не звертав жодної уваги. Нараз Абдулла почув тупіт ніг і брязкіт ключів: він розпізнав їх навіть крізь грубезні стіни підземелля. Сюди хтось ішов. Абдулла облишив умовляти пса і влігся на килим.
— До мене, друже! — сказав він. — Ходи сюди, оближи мені лице!
Оце-то пес зрозумів. Він вискочив із кутка, стрибнув Абдуллі на груди і взявся виконувати прохання.
— Килиме, — прошептав Абдулла, вивертаючись від собачого язика. — На Базар, тільки не приземляйся. Зависни в повітрі біля крамнички Джамала.
Килим піднявся, метнувся вбік — і саме вчасно.
У дверях, що вели до підземелля, заскреготали ключі. Абдулла так і не довідався, як же килиму вдалося все-таки покинути підземелля, тому що пес безупинно лизав йому лице й довелося тримати очі заплющеними. Він відчув, як по ньому пробігла волога тінь (напевно, це було, коли вони пролітали крізь стіну), а потім побачив яскраве сонячне світло. Від світла пес здивовано підняв морду. Абдулла скоса зиркнув убік, поверх ланцюгів, і побачив навислу просто перед ними височенну стіну, яка тут же плавно пішла вниз: килим не став пролітати крізь неї, а просто перелетів. Потім настала черга веж і дахів, чудово Абдуллі знайомих, хоча доти він бачив їх лише уночі. А після цього килим плавно опустився вниз, до самого краю Базару. Адже палац султана був на віддалі усього лише п’яти хвилин ходьби від намету Абдулли.
З’явилася Джамалова крамничка, а поруч — сплюндрований намет Абдулли, навколо якого валялися розкидані на землі килими. Найманці явно шукали тут Квітку-в-Ночі. Джамал, обхопивши голову руками, дрімав між великим киплячим казаном, у якому варилися кальмари, і паруючим мангалом із шашликами. Він підняв голову — й вирячився єдиним своїм оком на килим, який висів у повітрі просто перед його носом.
— Ану вниз, хлопче! — наказав Абдулла. — Джамале, поклич-но пса!
Джамал, мабуть, неабияк налякався. Ще б пак, його крамничка з мангалом опинилася по сусідству з наметом чоловіка, якого султан заповзявся посадити на палю, і це не обіцяло нічого доброго. Джамал онімів. А оскільки пес не звертав на них із Джамалом ніякої уваги, Абдуллі довелося, зібравши останні сили, сісти, брязкаючи і дзенькаючи кайданами та обливаючись потом. Тільки так йому вдалося зіштовхнути пса з килима. Пес зіскочив просто на прилавок Джамала, і той неуважно взяв його на руки.
— Що я можу для тебе зробити? — поцікавився Джамал, розглядаючи ланцюги, у які був закутий Абдулла. — Може, привести тобі коваля?
Цей вияв дружби з боку Джамала Абдуллу дуже зворушив. Однак сівши і трохи зручніше вмостившись, він побачив, що діється між наметами. Він навіть розгледів підошви пари ніг, які, власне, що було сили давали драла, і поли одежі, які розвівалися від швидкого бігу. Судячи з усього, якийсь торговець поспішав покликати сторожу. Щоправда, у фігурі, яка швидко віддалялася, було щось, що страшенно нагадувало Абдуллі Ассіфа.
— Ні, — сказав Абдулла. — Нема часу, — і він з брязкотом витягнув ліву ногу ближче до краю килима. — Зроби краще от що. Поклади руку на вишивку над моїм лівим черевиком.
Джамал слухняно простягнув смагляву руку й дуже обережно торкнувся вишивки.
— Це що, чари? — нервово запитав він.
— Ні, — відповів Абдулла. — Це потайна кишеня. Запхай-но туди руку й вийми гроші.
Джамал нічого не зрозумів, однак обмацав щиколотку Абдулли, заліз у кишеню й витягнув звідти повну жменю грошей.
— Та тут у тебе цілий маєток, — зауважив він. — А що, на ці гроші можна буде викупити тебе з неволі?
— Ні, — заперечив Абдулла. — Це тобі! По тебе і по твого пса обов’язково прийдуть — ви ж бо мені допомагали. Забирай це золото та пса і втікай. Виїдь із Занзіба. Пробирайся до варварів, на північ, там ти зможеш сховатися.
— На північ! — охнув Джамал. — Та що ж мені робити на півночі?
— Купи все, що треба, і відкрий ресторан з рашпухтською кухнею, — порадив Абдулла. — Золота на це вистачить, а кухар ти пречудовий. Там ти зможеш заробити собі цілий маєток!