— Я чув, як вони домовлялися вбити вас, о доблесний ветеране, — швидко пояснив Абдулла, — і поспішив попередити вас або допомогти вам.
Його вразив погляд солдата: очі були так само дуже сині, але тепер уже нітрохи не простодушні. Чесно кажучи, навіть на занзібському Базарі такі очі назвали би проникливими. Вони з голови до ніг пильно вивчали Абдуллу. На щастя, те, що вони побачили, їх, здається, задовольнило.
— Що ж, спасибі, — сказав солдат, звертаючись до Абдулли, а тоді різко повернувся назад, аби копнути по голові того парубка, з якого він в’язав вузли. Той також нерухомо завмер, склавши компанію своїм друзям.
— Може, — припустив Абдулла, — варто сповістити про це сторожу?
— Навіщо? — озвався солдат. Він нагнувся і, дещо здивувавши Абдуллу, швидко й уміло обшукав кишені парубка, якого щойно копнув по голові. Результатом обшуку стала чималенька жменя мідяків, які солдат із задоволеним виглядом запакував у власну кишеню.
— Нікудишній ніж, — зауважив він, переламуючи клинок. — Раз ви вже тут, чому б вам не обшукати того, кого ви стукнули, поки я займуся оцими двома? Судячи з вигляду, ваш вартий цілу срібну монету, а то й дві.
— Ви хочете сказати, — недовірливо запитав Абдулла, — що звичаї цієї країни дозволяють грабувати грабіжників?
— Ніколи не чув про такий звичай, — спокійно відповів солдат, — але однаково саме це я й збирався зробити. А чого б іще, як ви думаєте, я так старанно бряжчав золотими монетами у тому трактирі? Завжди знайдеться два-три паскудники, переконані, що старого дурня-солдата не гріх і потрусити. І майже в усіх при собі є грошенята.
Він перейшов дорогу і став обшукувати того парубка, який гепнувся з дерева. Повагавшись, Абдулла нагнувся й узявся до неприємного завдання — став обстежувати кишені того, якого вгамселив пляшкою. Свою думку про солдата він черговий раз переглянув. Як би там не було, а чоловіка, здатного впевнено відбити напад чотирьох головорізів, краще мати за друга, а не за ворога. А в кишенях непритомного парубка дійсно знайшлися аж три срібні монети. Ніж у нього також був. Абдулла спробував зламати клинок, як це зробив солдат з попереднім ножем.
— Е ні, — застеріг солдат. — Це добрий ніж. На нього ви зможете покластися.
— Щиро кажучи, досвіду в мене немає зовсім, — сказав Абдулла. — Я людина мирна.
— Тоді в Інгарії ви далеко не зайдете, — мовив солдат. — Залиште ніж собі, можете хоч м’ясо ним різати, якщо вам так більше подобається. У мене в ранці шість ножів, ще кращих, ніж цей, усі вони відібрані в різних головорізів. Та й срібло собі візьміть, хоча, судячи з того, що вам було зовсім не цікаво, коли я похвалявся золотом, із грошима у вас усе гаразд, чи не так?
«Цей чоловік воістину дуже проникливий і спостережливий», — подумав Абдулла, запихаючи срібло в кишеню.
— Не настільки гаразд, щоби відмовлятися від доходів, — розсудливо сказав він. Потім, відчуваючи, що ввійшов у курс справи, Абдулла розшнурував черевики парубка і шнурівками якомога міцніше прив’язав до пояса пляшку з джином.
У цей час парубок поворушився і застогнав.
— Очухуються, — обернувся солдат. — Нам час іти. Коли вони прийдуть до тями, то перебрешуть усе так, ніби це ми на них напали. А оскільки це їхнє село, а ми з вами обоє чужинці, повірять їм, а не нам. Я збираюся зрізати навпростець через пагорби. Послухайте моєї ради, робіть, як я.
— О найвеликодушніший із бійців, я матиму за честь, якщо мені буде дозволено супроводжувати вас, — відповів Абдулла.
— Та будь ласка, — знизав плечима солдат. — Для мене це буде навіть розвагою — мати в дорозі супутника, якому не треба брехати.
Він підняв із землі ранець і капелюх — судячи з усього, перед сутичкою йому вистачило часу навіть на те, аби акуратно покласти їх під деревом, — і занурився у лісову хащу.
Якийсь час вони завзято крокували між деревами. Дивлячись на солдата, Абдулла сам собі здавався ганебно кволим. Солдат ступав легко й швидко, ніби насправді спускався з пагорба, а не підіймався на нього. Абдулла шкутильгав слідом. Ліва п’ята в нього, судячи з відчуттів, була стерта до крові. Нарешті солдат зупинився на галявині та почекав на нього.
— Вам муляє цей ваш розцяцькований черевик? — запитав він. — Присядьте на камінь, роззуйтеся. — Із цими словами він розстебнув ранець. — У мене тут є доволі незвичайна аптечка, — повідомив він. — Напевно, на полі бою хтось загубив. Так чи сяк, а я її ще в Чужокрайнії підібрав.