А оскільки я ситий по горло і твоєю злостивістю, і тим,
як солдат постійно наполягає на своєму, я вирішив кинути виклик Долі. Відтепер я збираюся свідомо марнувати всі бажання. Тоді Доля буде змушена втрутитися в хід подій, інакше віщування щодо Квітки-в-Ночі ніколи не збудеться.
— Ти поводишся як дитя, — докорив джин. — Або як герой. Або, можливо, як ідіот.
— Ні, як реаліст, — заперечив Абдулла. — Надалі я кину виклик і тобі — тим, що буду витрачати бажання так, щоб хоч десь і хоч комусь вони пішли на користь.
Джин поставився до слів Абдулли з відвертим сарказмом.
— І яким буде твоє сьогоднішнє бажання? Будинки сиротам? Прозріння сліпим? Чи, може, ти просто побажаєш відібрати всі гроші світу в багатих і роздати їх бідним?
— Я подумав, — відповів Абдулла, — що міг би побажати, щоб ті два розбійники, яких ти перетворив на жаб, повернулися до попередньої подоби.
По обличчю джина розплилася злостива радість.
— Міг би загадати і щось гірше. Це твоє бажання я виконаю із задоволенням.
— А яка ж побічна дія цього бажання? — поцікавився Абдулла.
— Та так, нічого особливого, — сказав джин. — Просто зараз у тій оазі став на постій загін султанових воїнів. Султан переконаний, що ти досі десь у пустелі. Його люди в пошуках тебе прочісують всю округу, але я впевнений, що вони викроять хвильку на двох розбійників — бодай для того, аби довести султанові свою старанність.
Абдулла обміркував ці слова.
— А чи немає в пустелі ще когось, хто може опинитися в небезпеці через ці пошуки?
Джин скоса глянув на нього:
— Тобі аж так не терпиться змарнувати бажання, га? Нема там нікого, крім кількох килимарів, одного чи двох пророків — ну і, звичайно, Джамала з його псом…
— Ага, — сказав Абдулла, — тоді я витрачу це бажання на Джамала і його пса. Я бажаю, щоб Джамал і його пес були негайно перенесені туди, де вони матимуть легке й сите життя як… дай поміркую… як палацовий кухар і сторожовий собака в найближчому до Занзіба королівському палаці.
— Ото вже ти справді постарався, щоби твоє бажання не можна було повернути на зло, — жалібно протягнув джин.
— Саме цього я й хочу, — відповів Абдулла. — Якщо мені вдасться з’ясувати, як зробити так, щоб жодне з моїх бажань не можна було повернути на зло, це буде мені великим полегшенням.
— Ти міг би загадати відповідне бажання, — підказав джин.
Це прозвучало настільки тужно, що Абдулла відразу зрозумів, про що йдеться джинові. Він хоче звільнитися від закляття, яке прив’язало його до пляшки. Змарнувати таким чином чергове бажання було б легко, розсудив Абдулла, але тільки за умови, якби він міг розраховувати, що джин буде настільки вдячний, що пізніше допоможе Абдуллі розшукати Квітку-в-Ночі. Але щодо цього конкретного джина це видавалося мало-
ймовірним. Крім того, якщо Абдулла звільнить джина, йому доведеться відмовитися від ідеї кинути виклик Долі, а щодо цього він уже мав тверді наміри.
— Я подумаю над цим бажанням трохи згодом, — сказав він. — Сьогоднішнє моє бажання стосується Джамала і його пса. То що, тепер вони в безпеці?
— Так, — похмуро відповів джин.
Подивившись, із яким виразом на імлавому лиці джин зник у пляшці, Абдулла занепокоєно подумав, що той міг примудритися повернути на зло навіть і це бажання, але, звичайно, Абдулла не мав змоги це з’ясувати. Абдулла обернувся — і виявив, що за ним спостерігає солдат. Він не мав уявлення, скільки саме солдатові вдалося підслухати, але приготувався до суперечки. Однак солдат лише кинув: «Щось я не зовсім розумію вашу логіку», — а тоді запропонував вирушати, бо, можливо, по дорозі їм вдасться натрапити на ферму, де можна буде купити чого-небудь на сніданок.
Абдулла знову посадив Північ на плече, й вони поплелися далі. Весь цей день вони брели глухими стежками. Хоча навкруги не було ні сліду поліції, ніщо не вказувало й на те, що вони хоч трохи наблизилися до Кінгсбері. І справді — коли солдат запитав якогось чолов’ягу, котрий копав канаву, чи далеко до Кінгсбері, той відповів, що чотири дні пішки.
«Доля!» — подумав Абдулла.
Наступного ранку він пішов за копицю, під якою вони ночували, і побажав, щоб ті дві жаби в оазі перетворилися назад у людей.
Джин дуже розсердився:
— Ти що, не чув, як я сказав, що перший, хто відкриє мою пляшку, перетвориться на жабу?! І ти вимагаєш, щоб я сам же зруйнував свою чудову роботу?!
— Так, — підтвердив Абдулла.
— Незважаючи на те, що султанові воїни досі там і напевне повісять розбійників? — уточнив джин.