Це був гарний вузький будинок з ромбовидними шибками у вікнах і переплетеними магічними символами, намальованими на старих нерівних стінах. Із латунних чаш обабіч вхідних дверей високо здіймалися язики жовтого полум’я. Абдулла схопив калатало, зроблене у вигляді хитрої морди з кільцем у зубах, і хоробро постукав.
Двері відчинив слуга з довгою кислою фізіономією.
— Вибачте, пане, але маг дуже зайнятий, — сказав слуга. — Аж до подальших розпоряджень він нікого не приймає, — мовивши це, слуга почав зачиняти двері.
— О найясніший з лакеїв і найсвітліший зі слуг, зачекайте! — вигукнув Абдулла. — Я маю розповісти надзвичайно важливу річ, яка стосується небезпеки, що загрожує королівській дочці!
— Магові про це все відомо, пане, — відповів слуга й продовжив зачиняти двері.
Абдулла спритно всунув у щілину ногу.
— Вислухайте мене, о премудрий служнику! — заблагав він. — Я прийшов…
За спиною в слуги пролунав молодий жіночий голос:
— Зачекайте, Манфреде! Я впевнена, це важливо!
І двері знову розчинилися.
Коли слуга зник з порога й виник десь у глибині вітальні, Абдулла просто остовпів. Замість слуги на порозі стояла неймовірно чарівна юна жінка з темними кучерями й живим личком. Абдулла з першого ж по-
гляду визнав, що на свій північний лад вона не
менш вродлива, ніж Квітка-в-Ночі, однак після цього він відчув, що мусить скромно відвести очі. Не можна було не помітити, що жінка чекала дитини. Занзібські жінки у такому стані не з’являються на людях. Абдулла не знав, куди сховати очі.
— Я дружина мага, Летті Саліман, — сказала ця молода жінка. — Із чим ви прийшли?
Абдулла поклонився. Так йому було легше не відводити погляду від порога.
— О плодоносний місяцю прекрасного Кінгсбері, — промимрив він, — хай вам буде відомо, що я Абдулла, син Абдулли, торговець килимами з далекого Занзіба, і приніс я новини, які ваш чоловік забажає почути. Передайте йому, окрасо чаклунського дому, що сьогодні вранці я розмовляв з могутнім дивом Хазруелем стосовно найдорогоціннішої доньки короля.
Судячи з усього, занзібські звичаї були для Летті незвичні.
— О небеса! — вигукнула вона. — Тобто — яка ґречність! І ви ж говорите щиру правду! Думаю, вам треба негайно порозмовляти з Беном. Заходьте, будь ласка.
Вона відступила, щоби пропустити Абдуллу в будинок. Абдулла, все ще скромно опустивши очі, ступив досередини. І тут щось гепнулося йому на спину. Потім це щось відштовхнулося пазуристими лапами й майнуло в нього над головою, з розмаху приземлившись на показний животик Летті. Вітальню наповнив звук, схожий на скрегіт коліс.
— Північ! — сердито крикнув Абдулла, хитнувшись уперед.
— Софі! — закричала Летті, хитнувшись назад з кішкою в обіймах. — Ой, Софі, я мало не збожеволіла від хвилювання! Манфреде, біжіть чимшвидше по Бена! Мені байдуже, чим він там зайнятий, — це терміново!
Розділ шістнадцятий,
Здійнявся неабиякий гармидер і шарварок. З’явилися ще два лакеї, за ними — парубок у довгих синіх шатах, а за ним ще один такий же, судячи з усього — учні мага. Усі ці люди почали гасати туди-сюди, й Летті так само гасала по вітальні з Північчю на руках, викрикуючи розпорядження. Раптом виявилося, що Манфред показує Абдуллі на крісло й урочисто вручає йому келих вина. Оскільки цього від нього, як видно, чекали, Абдулла, дещо збентежений подіями навколо, сів у крісло і став цмулити вино.
Коли він уже був вирішив, що цей шарварок ніколи не закінчиться, усе разом припинилося. Звідкись раптом виник високий владний чоловік у чорному плащі.
— Що тут, заради всього святого, відбувається? — запитав він.
Оскільки це висловлювання якнайкраще відображало почуття самого Абдулли, він відчув певну прихильність до господаря дому. Господар мав рудувате волосся і втомлене лице з грубуватими рисами. Чорний плащ остаточно переконав Абдуллу в тому, що це чарівник Саліман — хоча треба сказати, що він у будь-якому одязі виглядав би як чарівник. Абдулла піднявся з крісла й поклонився. Маг нагородив його поглядом, сповненим грубуватого подиву, й повернувся до Летті.