Ці дзеркала весь час показували круглі картинки, які на перший погляд здавалися відображеннями, але насправді ними не були — принаймні не зовсім. Коли Абдулла дивився у яке-небудь дзеркало, воно показувало візерунок із прутиків, що світилися срібним сяйвом — щоразу новий: то зірку, то трикутник, то шестикутник, то ще який-небудь кутастий таємничий знак, тоді як справжні прутики в кімнаті зовсім не світилися. Раз чи два дзеркало показало чарівника Салімана із простягненими руками (тоді як у кімнаті руки в нього були опущені). Ще дзеркало показувало Летті, яка стояла нерухомо, заламавши руки, з виразно схвильованим виглядом. Але щоразу, коли Абдулла дивився на справжню Летті, вона ходила по кімнаті й робила дивні паси, залишаючись цілком спокійною. Півночі в дзеркалах не було зовсім. Щоправда, у кімнаті її малюсіньку чорну фігурку теж майже не було видно з-під срібних прутиків. А потім усі прутики раптом спалахнули тьмяним сріблом — і простір усередині намету наповнився туманом. Маг приглушено вимовив останнє слово й зробив крок назад.
— От зараза! — долинуло з-за шнурів. — Я ж тепер зовсім не чую вашого запаху!
Маг на ці слова посміхнувся, а Летті розреготалася. Абдулла примружився, щоби роздивитися лице тієї, що так їх потішила, але був змушений майже відразу ж відвести погляд. Молода жінка, яка скулилася під прутиками, взагалі не мала на собі одягу — з огляду на обставини, це було цілком зрозуміло. Однак і швидкого погляду Абдуллі вистачило, щоби зрозуміти, що молода жінка, на відміну від темноволосої Летті, світловолоса, а у всьому іншому — така сама. Летті побігла в куток — і повернулася з убранням чаклунського зеленого кольору. Коли Абдулла наважився підняти очі, молода жінка була задрапірована в плащ, немов у халат, а Летті намагалася одночасно й обійняти її, й допомогти їй вийти зі срібного намету.
— Ох, Софі! То що ж трапилося? — допитувалася вона.
— Зачекай, — охнула Софі. Спочатку їй було важко утримувати рівновагу на двох ногах, але вона обійняла Летті, а потім, похитуючись, пройшла до придворного мага й обійняла також і його. — Без хвоста мені так незвично! — зауважила вона. — Але страшенно тобі дякую, Бене.
Потім вона рушила до Абдулли — йти їй було вже помітно легше. Абдулла втиснувся у стіну, побоюючись, що його вона теж збирається обійняти, але Софі тільки сказала:
— Ви, мабуть, здивувалися, чому я пішла за вами. Річ у тім, що в Кінгсбері я весь час умудряюся заблудитися!
— Радий, що зумів вам прислужитися, о найчарівніша із зачаклованих, — відповів Абдулла трохи знічено. Він мав деякі сумніви, чи із Софі йому вдасться зжитися краще, ніж це вдавалося з Північчю. Зокрема, його неприємно шокувало, наскільки вона свавільна й енергійна, як на таку молоду жінку, — майже як сестра першої дружини його батька Фатіма.
У цей же час Летті й далі випитувала, хто ж перетворив Софі на кішку, а чарівник Саліман, придворний маг, занепокоєно цікавився:
— Софі, невже це значить, що Хаул теж десь блукає у звірячій подобі?
— Ні, ні, — замотала головою Софі — й раптом усім стало зрозуміло, що вона теж дуже тривожиться. — Поняття не маю, де зараз Хаул. Розумієте, це ж він перетворив мене на кішку.
— Що? Рідний чоловік перетворив тебе на кішку?! — вигукнула Летті. — Це що, знову одна з цих ваших сварок?
— Так, але це була сварка не без підстав, — пояснила Софі. — Це було тоді, коли в нас вкрали Мандрівний Замок. Ми дізналися, що це має статися, всього лише за півдня, та й то тільки завдяки тому, що Хаул саме працював над віщуванням для короля. А віщування раптом показало, що щось страшенно могутнє ось-ось викраде спочатку Мандрівний Замок, а потім і принцесу Валерію. Хаул сказав, що негайно попередить короля. До речі, він це зробив?
— Звичайно, — підтвердив чарівник Саліман. — Із принцеси не спускають очей. Я прикликав демонів і наклав у сусідній кімнаті охоронні чари. Яке би створіння не загрожувало принцесі, крізь такий захист йому не пробитися.
— Хвала небесам! — вигукнула Софі. — Просто гора з пліч. До речі, це див — ти знав?
— Навіть диву не пробитися крізь ці охоронні ча‑ри, — запевнив її Саліман. — А що робив Хаул?
— Дуже лаявся, — пояснила Софі. — По-валійськи.